Теоретичний матеріал до Теми 2

1. Вимоги до методів психології

Метод  — спосіб пізнання, дослідження або практичного виконання чого-небудь; спосіб пізнання психічних явищ. Метод є спосіб, знаряддя, що сприяє роз'ясненню теоретичних і практичних проблем. Цей термін вико­ристовується і для позначення прийому або системи прийомів, що застосовуються в певній діяльності.

Метод дослідження будується із загальних теоретичних уявлень про суть об'єкта вивчення, дослідження та загальних принципів, які лежать в основі пізнання.

Методика— сукупність прийомів виконан­ня будь-якої роботи. Методика означає і конкретне втілення мето­ду, вироблений спосіб взаємодії людини і об'єкта дослідження на базі конкретного матеріалу і конкретної процедури. Саме в таком\ розумінні вжито термін методика у даному розділі.

Термін методологія використовується  неоднозначно.  В одній випадках — як учення про науковий метод пізнання, в інших — як сукупність методів, що їх застосовують у будь-якій науці відповідно до специфіки об'єкта її пізнання. Виділяють методологію загально наукову і конкретно-наукову. В загальнонауковій методології розробляються   універсальні   принципи,   засоби   і   форми   науковою пізнання щодо широкого кола наук. Конкретно-наукова методологія пов'язана із науковими школами, які розрізняються своїми поясненнями досліджень і їх впровадженням у практичну роботу.

                                                                          Вимоги до методів психології

Психологія як наука має свої предмет і методи вивчення закономір­ностей, механізмів і психічних фактів. Знання методів і вміння за їх до­помогою вивчати особливості психічного розвитку людини - шлях до пізнання психологічних особливостей особистості  і застосування цих знань у практичній діяльності.

Системний підхід - це спосіб теоретичного та практичного дослі­дження в психології, який передбачає, що кожний її процес, явище або стан людини - предмет вивчення - розглядається як система.

При цьому умови розгляду кожного предмета дослідження відпові­дають вимогам діалектики і конкретизуються положенням про взаємо­відносини і взаємозалежність усіх психічних явищ. Усі психічні явища співвідносяться між собою.

Але врахувати і осмислити всі відношення у цілісній системі психі­ки і її зв'язки з довкіллям практично неможливо. Тому системний під­хід передбачає обмеження при дослідженні психічних явищ деякими з усіх можливих відношень, що мають суттєве значення для досягнення мети дослідження.

Так, системний підхід до поняття "дія" і її виникнення як явища — операційного аспекту діяльності - це фіксоване відношення функцій, які вона виконує. їх три: виконання, орієнтування та контроль.

Разом з тим кожна функція повинна мати властивості - менші еле­менти цілісності. Візьмемо, наприклад, орієнтувальні властивості дії. Вони здійснюють:

1)                  семантичний аналіз тексту завдання або задачі для ідентифіка­ції предметів — відомого і невідомого, які складають умову дії;

2)        встановлення відношення між відомим і невідомим, що міс­тяться в задачі;

Л)     усвідомлення структури задачі;

4)        пошук аналогів розв'язання задачі або виконання завдання;

5)        перебудування створеної структури задачі тощо.

Отже, системний підхід дає можливість відшукувати невідомі еле­менти в системі, розкривати нові властивості цілісних систем, якими є психічні явища.

Вимоги до методів дослідження. Психологія висуває до методів дослідження психічних явищ такі вимоги:

- психічні явища треба вивчати в їх розвитку, взаємозв'язку та взаємозалежності;

- обраний метод психологічного дослідження має відповідати предметові дослідження, розкривати істотні, а не випадкові, не друго­рядні особливості предмета дослідження - психічного процесу, стану або властивості.

Головним принципом психологічного дослідження є його об'єк­тивність.

До методів, які забезпечують об'єктивність розкриття природи до­сліджуваного психічного явища, відносять: самоспостереження, спо­стереження, експериментальне дослідження, аналіз продуктів діяль­ності (навчальної, трудової, спортивної), бесіда, інтерв 'ю та інші.

2. Загальнонаукові методи

 Загальнонаукові методи

Кожна наука застосовує певні методи дослідження, їх поділяють на загальні, характерні для більшості наук, і конкретні, які використовуються окремими науками. До методів, які застосо­вуються майже в усіх науках, належать:

аналіз — розкладання певного явища на окремі властивості чи відношення;

синтез — поєднання різних елементів, сторін, властивос­тей об'єкта в єдине ціле, пізнання явища у єдності і взаємозв'язку його частин;

індукція (від лат. іпсіисііо — проведення, представлен­ня) — логічний умовивід від часткового до загального, від окремих фактів до узагальнень;

дедукція (від лат. сіесіисгіо — відведення) -логічний умовивід від загального до часткового, від загальних сул жень до часткових висновків;

гіпотетичний метод — висування на основі дедукції наукового припущення для пояснення певного яви ща; 

  системний   метод   —    пов'язаний   із   побудовою   системі' взаємозв'язків елементів, складових об'єкта;

теоретичні загально/ні укові методи:: узагальнення — мисленнєвий пе рехід від емпіричного аналізу окремих об'єктів на вищий ступінь абстракції шляхом виділення спільних ознак у розглянутих об'єктах формалізацію (від лат. тогтаїіз —  складений за формою) —  мето і відбиття результатів мислення в точних поняттях, виражених у фор мулах чи знаковій формі; абстрагування — метод наукового пізнаї: ня, базований на формуванні образу реального об'єкта за допоме гою уявного виділення ознаки, яка цікавить дослідника.

Починаючи   із  середини   XX  ст.   загальнонаукові   методи   и. частіше включають статистичний метод.

Статистичний метод належить до прикладної математичної статистики і використовується у більшості випадків для оброїн м експериментальних   даних.   Проникнення   математичних   мсісмііі.ишч цієї зміни і в кожний момент існування поєднують у собі і- и менш минулого, теперішнього та майбутнього.

у будь-яку науку є прогресивним явищем, на що вказували І. Кант, В. І. Вернадський та інші мислителі.

3. 3. Конкретно наукові методи

Конкретні наукові методи відображають специфіку науки. Вони неоднакові в різних науках. Психологи користуються багатьма методами. Залежно від завдань дослідження одні з них вис­тупають як основні, інші — як додаткові. Розглянемо їх.

3.1. Основні методи

Метод самоспостереження

Самоспостереження, особливо інтроспективна його форма, не може бути визнане єдиним і вірогідним способом вивчення особливостей психічних процесів, станів і властивостей особистості.

Самоспостереження часто вдається до суб'єктивного тлумачення психічних явищ, особливо годі, коли особа, яка досліджується, мало розвинена й не спроможна спостерігати саму себе. Описи психічних переживань осіб - учасників дослідження із застосуванням методу са­моспостереження - здебільшого неможливо перевірити.

Але коли вдаються до об'єктивних методів дослідження, самоспос­тереження може бути здійснене у формі словесного звітування до­сліджуваного про те, що саме та як саме він переживає під час само­спостереження психічного процесу або стану. При самоспостереженні людина одночасно постає як суб'єкт та об'єкт дослідження, що уне­можливлює успіх дослідження.

Найкраща форма самоспостереження - це ретроспективне спосте­реження, яке грунтується на пригадуванні результатів перебігу пси­хічного явища, яке є предметом дослідження, після того як воно вже

відбулося. Людина може у такий спосіб описати, що вона відчувала в стані радості, суму, страху, що вона запам'ятовувала або як міркувала, розв'язуючи завдання.

Провідним принципом об'єктивних методів у психологічному до­слідженні є єдність свідомості і діяльності, опосередкованість пізнан­ня внутрішніх, психічних явищ зовнішнім їх виявленням у вчинках, поведінці, мовленні, мімічних рухах, жестах та інших реакціях.

Закономірності спостереження, наприклад, виявляються в мірі адек­ватності та швидкості розпізнавання предмета, виокремлення його з-по­між інших об'єктів, відшуковування спільного та відмінного між ними.

Особливості уваги - ступінь активності зосереджування на предме­тах та явищах, ступінь відволікання, коливання зосередженості, розпо­ділу уваги між кількома об'єктами та різновидами діяльності.

Пам'ять людини виявляється в точності відтворення, особливо через тривалий проміжок часу, або в причинах забування. Мислення особистості виявляється у швидкості продуктивного розв'язування за­вдань, у застосуванні розумових операцій - порівняння, аналізу, синте­зу, абстрагування, узагальнення.

Усі ці закономірності психічних процесів, як і особливості почуттів, волі, характеру, інтересів і переконань, пізнаються з допомогою суб'єк­тивних методів психологічного дослідження.

Спостереження

Спостереження як метод об'єктивного дослідження широко засто­совується в психології, в педагогічній практиці, у соціологічних дослі­дженнях.

Спостереження - метод дослідження предметів та явищ об'єктив­ної дійсності, який полягає в їх навмисному і цілеспрямованому сприй­манні (стосовно власного суб'єктивного світу    самоспостереження).

Спостереження специфічно людський метод пізнання об'єктивної дійсності. Спостереження впмапк активізації всіх психічних процесів особистості, особливо уваги та мислення. У процесі послідовного ви­конання вправ здатність спостерігати може удосконалюватися і посту­пово ставати рисою особистості - спостережливістю.

Історично спостереження стає складовою частиною трудової діяль­ності, коли встановлюється відповідність між продуктом праці і його запланованим ідеальним образом. З ускладненням соціальної дійснос­ті і операцій праці спостереження широко застосовується до різних

аспектів трудової діяльності (наукове спостереження, спостереження руху інформації за допомогою приладів, спостереження як складова художньої творчості і т. ін.).

З розвитком науки ускладнюється і стає дедалі опосередкованішою структура спостереження. Найголовнішими, найнеобхіднішими є такі його аспекти, як:

а)    задум;

б)    гіпотеза;

в)    система методів;

г)    обробка результатів;

д)    їх контроль.

Важливу роль відіграють попередні знання та методичний досвід ведення спостереження.

Основні вимоги до наукового спостереження: однозначність задуму, система методів спостереження, об'єктивність (можливість контролю шляхом повторного спостереження, залучення інших методів дослі­дження, наприклад, експерименту).

Психологічне наукове спостереження відрізняють від побутово­го. Наукове спостереження не обмежується описом зовнішнього боку тих явищ, які виявляє дослідження, а сягає суті явищ, з'ясовує причини тих чи інших актів поведінки і таким чином розкриває їхню психоло­гічну природу.

Наукове спостереження відбувається в природних та експеримен­тальних умовах. В експериментальних умовах воно є найглибшим щодо повноти вивчення явищ. Експериментальне вивчення психічних явищ враховує результати і висновки попередніх спостережень.

Об 'єктом спостереження може бути і поведінка особистості в най­різноманітніших її зовнішніх виявах, в яких реалізуються усвідомлені та неусвідомлені внутрішні психічні стани, переживання, прагнення. В особливостях мовлення, у виразних рухах - жестах, міміці, виразах об­личчя, пантомімічних актах (позах) тощо можна виявити й простежи­ти особливості уваги, розуміння, емоції та вольові якості, особливості темпераменту і риси характеру.

Тому вміле спостереження за поведінкою дитини та дорослого дає можливість з високою мірою ймовірності стверджувати про їх вну­трішні, духовні особливості.

Спостереження може бути звичайним (бачення, слухання) та інстру­ментальним, коли побачене й почуте в поведінці людини фіксується зас) не приписувати досліджуваному своїх власних якосіси і не по­яснювати його поведінку з власних позицій.

Об'єктивності потрібно дотримуватись протягом усього процесу дослідження.

Об'єктивність має бути визначальним чинником вірогідних вис­новків.

Спостереження вимагає чіткості й точності реєстрування його по­казників. Цього можна досягти, застосовуючи бланки

Бланк для фіксації результатів спостереження

Спостереження використовується і разом з іншими методами ви­вчення психічних процесів та властивостей особистості.

Найбільш ефективним і плідним з наукового погляду є експеримен­тальне дослідження, особливість якого полягає в тому, що явище (пред­мет дослідження) вивчається за різних умов та обставин. Застосування цього методу дослідження сприяє глибокому і дуже точному вивченню певної психологічної закономірності.

Соціологія і соціальна психологія вдаються до простого (звичайного) спостереження, коли події фіксують ззовні, і включеного спостереження, безпосередню участь в якому бере сам дослідник. Дослідник адаптуєть­ся до умов певного середовища і аналізує події немовби "зсередини".

Спостережливість- риса особистості, яка виявляється в постійній спрямованості і здатності сприймати, розуміти і оцінювати явища, про­цеси і предмети, що стають об'єктами уваги задля підвищення рівня продуктивності праці або наукового дослідження.

Психологічний експеримент

Поняття про експеримент

Здійснення експериментів у психології було започатковане ще в XVIII столітті. Як науковий напрям психології експериментальна пси­хологія сформувалася в другій половині XIX століття. Вона ґрунтувалася на теоретичних засадах емпіричної психології та фактичних даних досліджень психофізіології органів чуття.

Представники експериментальної психології здебільшого вдавалися до емпіризму з його необізнаністю в питаннях філософії. З розвитком психології відпала потреба виокремлювати експериментальну психо­логію як самостійний напрям психологічної науки, оскільки експери­ментальний метод став загальновизнаним методом психологічного до­слідження.

Психологічний експеримент - це спосіб почуттєво-предметної ді­яльності в науці, метод пізнання психічної реальності. Вивчення явищ психіки, свідомості і діяльності людини здійснюється в спеціально створених і контрольованих дослідником умовах. Психологічний екс­перимент і є активним прийомом емпіричного пізнання.

Експеримент є одним із провідних методів у психології. Особли­вість його полягає в тому, що дослідник сам створює умови, за яких явище, яке привертає до себе увагу дослідника, виникає неодмінно й закономірно. Моделюючи певні умови, дослідник має можливість чіт­ко визначати ті чинники, які діяли в момент виникнення та розвитку явища, з'ясувати причини, що його зумовили. Експеримент дає також можливість повторити дослід, якщо в цьому є потреба, задля нагрома­дження додаткових відомостей, обґрунтування отриманих результатів.

Розроблення і впровадження психологічного експерименту сприяли утвердженню психології як самостійної науки.

Існує три види психологічного експерименту -лабораторний, при­родний та експериментально-генетичний.

Лабораторний експеримент

Він здійснюється в психологічних пабораторіях, спеціально облад­наних відповідною апаратурою, яка вимірює і реєструє показники пси­хічних явищ.

Природний експеримент здійснюється за звичайних для досліджу­ваного умов діяльності (під час гри, уроку, звичної діяльності, на ви­робництві, в екстремальних умовах тощо).

Лабораторний експеримент проводиться за штучно створених умов, коли дослідник має можливість добирати доцільні засоби, штучно ство­рювати такі умови, які б забезпечували наукову чистоту експерименту і оптимальне просування дослідника до істини.

Природний експеримент, як і лабораторний, проводиться за певною програмою, але так, що людина не здогадується, що за нею спостеріга­ють, і виконує свої завдання спокійно, у звичному для неї темпі, з при­таманними їй характерологічними рисами і ставленням до виконання навчальних, трудових, спортивних та інших завдань.

Природний психологічний експеримент

Природний експеримент здійснюється так, щоб у досліджуваних не виникла підозра, що їх психологічно вивчають, тобто за звичних умов (ігри дітей, навчання в школі, діяльність працівника на робочому місці тощо). У природному експерименті розрізняють два види: а) констату­ючий і б) перетворюючий (завдання навчання або виховання).

Порівняно з лабораторним під час природного психологічного екс­перименту важче досягти наукової чистоти. Природний психологічний експеримент широко застосовується в педагогічній психології у формі навчання і виховання.

Особливість здійснення психологічного експерименту в сучасних умовах полягає в небаченому розширенні його масштабів, переростан­ні лабораторного експерименту в промисловий (інженерна, космічна психологія), дедалі ширшому застосуванні для його здійснення сучас­них технічних засобів.

Утруднює здійснення психологічного експерименту те, що вивчен­ня психологічних явищ, функцій і процесів завжди значною мірою суб'єктивне. Як форма пізнання психологічний експеримент має не лише позитивні, а й негативні аспекти. Обмеженість психологічного експерименту виявляється в тому, що:

а)    не всі об'єкти психологічного вивчення можуть стати об'єктом
суто наукового експериментального студіювання (наприклад,унсайт,
здібності, інтуїція);                                                                  

б)    технічні засоби, які допомагають дослідникові здійснювати
психологічний експеримент, впливають на перебіг психічних процесів,
що певною мірою спотворює картину дослідження;

в)    психологічний експеримент, як і спостереження, спрямований
на поодиноке явище, він не виходить за межі безпосереднього відобра­
ження психічної реальності.

Різновидом природного експерименту є перетворюючий (навчаль­ний та виховний) експеримент.

Експериментально-генетичний метод

Логіка даного методу передбачає активне моделювання і відтворен­ня в особливих умовах закономірностей виникнення і становлення в онтогенезі психологічних функцій.

Теоретичний рівень вивчення психічних процесів задається дослід­никові конструюванням змістово-операціональних аспектів діяльнос­ті. Причому особливістю конструювання є тс, що модель створюється дослідником для полегшення пізнання, відтворює внутрішню структу­ру власне психічного процесу.

Тут психічний процес - або спосіб мислення, чи то пам'ять - відтво­рюється відповідно до тих соціально-культурних норм, які перетворю­ють його на здобуток духовної культури. Метод, фіксуючи "об'єктивну діалектику речей", породжує "суб'єктивну діалектику ідей", складну діалектику психічного, яке розвивається відповідно до законів відобра­ження дійсності.

Психічний процес або функція, що стає об'єктом уваги дослідника, спочатку вибудовується у вигляді моделі певної діяльності, а згодом втілюється в реальність шляхом спонукання суб'єкта до активнос­ті. Універсальним засобом організації активності людини є завдан­ня. Учбове завдання в експериментально-генетичному дослідженні є засобом спонукання до дії і поштовхом до породження і розвитку психічних процесів, їх специфічною моделлю. Звичайно, між моделлю (об'єктивним) та явищем психіки (суб'єктивним), яке вибудовується за зразком моделі, немає повної відповідності, а існують відношення адекватності.

Експериментально-генетичний метод задає способи побудови ви­щих психічних функцій, рис, яких набуває суб'єкт у процесі опрацю­вання навчального змісту А опрацювання поєднує генетичні та струк-турпо-фупкціоііалі.іп властивості психічного й містить структури (у формі аналізу), подібні до психічного явища.

Тлумачення психічних процесів як регуляторів діяльності та пове­дінки людини змушує визнати, що закономірності психічного розвит­ку - це потрібний і логічно зумовлений наслідок, це властивість їх як структур, створених експериментально-генетичним методом.

Аналізуючи досвід експериментального навчання, потрібно дати визначення системи принципів побудови експериментально-генетич­ного дослідження (С. Д. Максименко).

Природний експеримент, як і лабораторний, проводиться за певною програмою, але так, що людина не здогадується, що за нею спостеріга­ють, і виконує свої завдання спокійно, у звичному для неї темпі, з при­таманними їй характерологічними рисами і ставленням до виконання навчальних, трудових, спортивних та інших завдань.

3.2. Додаткові методи

Опитувальні методи (анкетування, тести, бесіди, опитування)

Психологічні тести (від англ. /су/ - випробування)- система при­йомів для випробування та оцінювання окремих психічних рис і влас­тивостей людини.

Тест- це проба, іспит, один із способів психологічного діагносту­вання рівня розвитку психічних процесів та властивостей людини.

Психологічні тести являють собою певну систему завдань, надій­ність яких забезпечують систематичні дослідження серед представни­ків певних вікових, професійних, соціальних груп, результати та виснов­ки яких враховуються, беруться як еталон, підляганні, спеціальному математичному аналізуванню (кореляційному, факторному тощо).

Розрізняють тести вивчення інтелектуальних здібностей, рівня розу­мового розвитку особистості та тести успішності. Вони дають можли­вість з'ясовувати рівень розвитку окремих психічних процесів, рівень засвоєння знань, загального розумового розвшку особистості. Тести

як стандартизовані методи дослідження дозволяють зіставляти рівень розвитку та робити висновки про успішність навчання досліджуваних відповідно до вимог шкільних програм або професіограм різних спе­ціальностей.

Тести застосовуються як з науковою, так і з практичною метою.

Неодмінними умовами успішності використання цього методу до­слідження є:

1)                  обов'язковий комплекс випробувальних завдань;

2)        чітка стандартизація зовнішніх умов, в яких відбувається тес­тування;

3)        наявність більш або менш стандартної (фіксованої) системи оцінювання та інтерпретації одержуваних результатів;

4)        дотримання при оцінюванні встановлених норм, середніх по­казників правильного розв'язання завдань даного тесту, чітко визна­чених вимог до рівня знань, умінь і навичок для представників певної статі, віку або професії.

Тестові показники і оцінки мають не абсолютний, а відносний ха­рактер. Вони визначають лише місце, яке посідає досліджуваний від­носно певної норми.

Змістова різноманітність окремих видів психологічних тестів є при­чиною того, що їх поділ і класифікація є складним, до кінця не виріше­ним завданням.

За природою психічних властивостей, рівень розвитку яких по­трібно з'ясувати, психологічні тести поділяються на чотири основні категорії: 1) тести успішності, 2) тести здібностей, 3) тести таланту та 4) тести якостей особистості. За формою опитування розрізняють бланкові та апаратурні тести.

За кількістю досліджуваних, які одночасно беруть участь у тестуванні, психологічні тести поділяються на індивідуальні та групові. За принци­пом формулювання запитані, розрізняють вербальні і невербальні тести.

Щодо співвідношення форми завдань, запитань і форми, в якій да­ється відповідь, розрізняють тести множинного вибору, тести визна­чення правильності даного судження та проективні тести.

У психології тести є допоміжним прийомом дослідження; розроб­лення їх методики грунтується на засадах методології: системах знань, що описують відомі психічні явища, системах предметів психології, які вимагають вивчення, і системах методів дослідження недостатньо вивчених психічних явищ, свідомості і діяльності людини.

Тести здібностей

Цей тип випробувань застосовують для визначення міри вияву пев­них здібностей або здатності людини, на відміну від тестів успішності, призначення яких - оцінювати вже наявні знання або уміння.

Тести здібностей мають на меті встановити діагноз, спрогнозувати рівень знань або умінь, досягнення якого є ймовірним для учасника тесту за певних умов навчання або праці.

Результати виконання тесту оцінюються за кількістю правильно розв'язаних завдань, до того ж у більшості випадків для виконання тестів цієї категорії встановлюють певні часові ліміти.

За змістом розрізняють дві підгрупи тестів здібностей: тести за­гальних здібностей, або і сети інтелекту, і тес пі спеціальних здібнос­тей. Тести здібностей поділяються також на індивідуальні та групо­ві. Вони можуть бути як апаратурними, гак і бланковими.

Основними критеріями оцінювання доцільності застосування окре­мих тестів здібностей є їх надійність і валідність - міра відповідності того, що методиці приписується зробити, і того, що вона справді спро­можна виявити у психіці, свідомості або діяльності людини.

Тести інтелекту                                                                                                                                     Це випробування - вимірювання і оцінювання, до якого вдається дослідник, визначаючи рівень інтелектуальних здібностей і швидкості їх розвитку у дитини. У тестах, призначених для визначення міри ви­яву інтелектуальних здібностей, учасник дослідження отримує декіль­ка окремих оцінок, кожна з яких характеризує рівень розвитку певної розумової здатності, наприклад, схильність до логічного мислення, просторової уяви, гнучкість думки іощо Оцінювання здійснюється відповідно до норми (вікової, статевої тощо).

У тестах, призначених для визначення темпу інтелектуального роз­витку, оцінкою є коефіцієнт інтелектуальності. Найвідоміші тести цієї категорії- тести Бінс - Сімона і тест Вскслера. Тести для визначення рівня розвитку інтелекту поділяються на індивідуальні та групові. Гру­пові тести інтелекту є бланковими. Ллє думка, що тести інтелекту ви­значає так званий генетичний інтелект, < помилковою, що й доводять численні експеримент.

Більшість психологів вважа<, що тест ііпслскту визначають або актуальний рівень розумових щібностей, або актуальний темп їх роз­витку.

Тести успішності

Це різновид психологічних тестів, що застосовуються для визна­чення рівня знань або умінь, фактично здобутих індивідом у певній галузі навчальної або професійної діяльності. Переважна більшість тестів успішності належнії, до бланкових. Усі вони є груповими теста­ми. Тести успішності - це здебільшого тести множинного вибору.

Основний критерій для визначення ступеня ефективності того чи іншого тесту успішності - його валідність за змістом, тобто міра від­повідності виявлених досліджуваним знань і уміння їх застосовувати, оволодіння якими передбачає програма викладання певного навчаль­ного предмета або наукової дисципліни.

Тести таланту

Більшість психологічних тестів створено на функціональній осно­ві. Інтуїтивно вважалось, що кожне психічне явище є функцією, бо має певний зовнішній вияв, впливає на щось або на когось, залишаючи пев­ний відбиток. Функція певним чином відображається, віддзеркалюєть­ся. А якщо це справді так, то за логікою психічна функція може якось вимірюватись, підраховуватись. Отже, активність психічного - вели­чина змінна, значення якої різне, залежно від змінної величини.

Концепція творчості (В. В. Клименко, 1985, 1996) розроблена на принципі механізму психічних явищ. Функціональні основи психі­ки при цьому не відкидаються, але стають елементом системи меха­нізмів.

Анкетування

Анкетування - один із способів психологічного опитування. За до­помогою анкети досліджуються літературні, мистецькі, спортивні, професійні інтереси та вподобання, мотиви, ставлення до вибору дій, вчинків, різновидів праці, до тих чи інших переживань, їх оцінка. На запитання, сформульовані в анкеті, відповіді даються письмово.

До того ж запитання ставляться гак, що відповіді на них можуть бути описовими або альтернативними: "гак", "ні", "не знаю", "важко від­повісти". Анкета може містити варіанти відповідей, з яких учасникові пропонують вибрати одну, на його погляд, правильну відповідь. Вибір залежить від особистих переконань і зацікавлень респондента.

Запитання анкети мають констатуючий і мотиваційний характер, як і запитання під час бесіди та інтерв'ю. Анкета може бути іменна- де піддослідний указує своє прізвище та ім'я, дещо повідомляє про себе, та анонімна.

Анонімне анкетування здійснюють з мстою отримання більш від­вертих відповідей.

Анкетне дослідження дає змогу зібрати великий за своїм обсягом матеріал, що дає можливість вважати отримані відповіді досить імо­вірними. Його недоліком є суб'єктивність і випадковість відповідей, неможливість перевірки їх правильності та щирості.

Соціометрія

Соціометрія -дослідження або метод вибору, що застосовується для з'ясування взаємин у колективі, виявлення ставлення колег одних до одних, того, як вони оцінюють певні якості своїх співпрацівників, кому надається перевага, коли йдеться про обрання керівника, товариша.

Підставою для оцінювання (вияв ставлення) та вибору є почуття симпатії або антипатії до інших.

У психології застосовують соціомстричпу методику для вивчення групової диференціації, коли членам групи пропонують дати відповідь на такі, наприклад, іаиитаиня:

"З ким би ти хотів товаришувати?",

"Кого б ти хотів обрати керівником групи?".

Учень повинен назвати трьох учнів зі своєї групи, зазначити, кого б із них він хотів обрати в першу чергу, кого -- в другу і кого — в третю. "Вибори" можуть бути взаємно позитивними, взаємно негативними або позитивними (або негативними) з боку учня та негативними (по­зитивними) з боку того, кого б він хотів обрати.

Кількість позитивних і негативних "виборів" фіксується на матриці, після цього підраховують відсотки в кожному з них. Метод дає мож­ливість виявити реальне місце особистості в колективі за її діловими якостями, популярністю, міжособистісними стосунками.

 Психологічна експертиза

Експертиза (від лат. - досвідчений) у психології може використову­ватись як метод дослідження. Сутність експертизи полягає в тому, що вивчення і оцінювання явищ здійснюються знавцем, спеціалістом, екс­пертом, особою, яка користується довірою, має авторитет. Це розгляд і дослідження певних питань або проблем з метою дійти правильного висновку, дати дійсну оцінку тощо.

У сучасному суспільстві психолог дедалі частіше постає як експерт з питань оптимального залучення людських ресурсів до виробництва, управління, навчання та інших видів діяльності.

До послуг психологічної експертизи тепер вдаються управлінці, ме­дики, юристи, педагоги та ін. Теоретичні засади і конкретні процеду­ри психологічної експертизи є предметом аналізу прикладних галузей психологічної науки (інженерна, медична, юридична, педагогічна ді­яльність тощо).

Метод аналізу продуктів діяльності людини

У діяльності людина виявляє обізнаність з певних питань, свої вміння та навички, здібності, уважність і спостережливість, певні риси характеру. Отже, розглядаючи продукти діяльності людини, мож­на визначити різні психічні якості та властивості особистості, рівень і\ розвитку.

Продуктами діяльності учнів є виконані ними письмові роботи, малюнки, моделі, фотографії тощо. Зіставлення робіт, виконаних у різний час, на різних етапах навчання, дає змогу простежити

його розвиток, здатність удосконалювати уміння та навички, домага­тися акуратності, майстерності, виявляти кмітливість, наполегливість тощо. Саме це повинно стати предметом аналізу продуктів діяльності, а не, наприклад, вартість виготовленого продукту.

Аналіз продуктів діяльності людини може здійснюватися і в про­цесі їх створення. Спостерігаючи цей процес, можна виявити не тільки його якість, а й динаміку, темп роботи, вправність у дії, ставлення до завдання. Такі спостереження сприяють біль глибокому та всебічному вивченню розумових, емоційних, вольових та характерологічних якос­тей і властивостей особистості.

 Метод узагальнення незалежних характеристик

Метод узагальнення незалежних характеристик- це поєднання та узагальнення висновків багатьох спосгсрсжснь, які здійснювалися незалежно одне від одною, у різний час, за неоднакових умов щодо різних видів діяльності.

Отримані незалежні характеристики узагальнюються за певним принципом і під певним кутом зору, наприклад: розумові показники особистості, моральність, вихованість, дисциплінованість, спрямова­ність інтересів і здібностей, рівень культури, темп розвитку тих чи ін­ших якостей особистості.

Удаючись до методу узагальнених характеристик, учитель повинен мати власне уявлення про учня. Відгуки інших учителів про успіш­ність, дисциплінованість, схильності та здібності, активність потрібно враховувати не механічно, а вдумливо, перевіряючи їх вірогідність.

Такі характеристики дають змогу всебічно вивчити особистість, скласти її об'єктивну характеристику й визначити шляхи подальшого розвитку юнака або дівчини в процесі навчально-виховної роботи.

Удаючись у дослідженнях до методу самооцінки, виявляють рівень здатності особистості оцінювати себе загалом або свої окремі мораль­но-психологічні якості - психічні процеси, стани та властивості, на­приклад, уважність, спостережливість, пам'ять, кмітливість, правди­вість, чесність, принциповість, дисциплінованість, акуратність, влас­ний рівень культури, ввічливість, працьовитість, мужність, успіхи в навчанні, праці тощо.

Показники самооцінки с важливими для з'ясування рівня розвит­ку самосвідомості особистості, вміння критично ставитися до своїх вчинків, усвідомлення свого місця в колективі. Способів самооцінки є декілька. У деяких випадках досліджуванні'! оцшюг себе або власні якості за п'яти- або трибальною шкалою, в інших    йому пропонують

порівняти себе з кожним членом свого колективу, групи, класу (парне оцінювання) й оцінити себе самого:

1. "Я кращий, ніж він",
2. "Я такий самий",
3. "Я гірший, ніж він".

Метод самооцінки дає можливість визначити характерологічні осо­бливості особистості, такі, як рівень домагань, скромність або хвальку­ватість, розуміння власних особливостей. Дехто оцінює себе об'єктив­но, а дехто переоцінює або недооцінює власні можливості.

Показники рівня розвитку самооцінки учня або дорослого можуть бути відповідно використані з метою виховання.

Важливі зауваження стосовно методів вивчення психологічних особ­ливостей особистості подав К. Д. Ушинський. Він писав, що будь-яка людина, котра вміє заглянути всередину себе, є вже готовим курсом психології; важко знайти таку книгу, яка б не містила психологічного факту або погляду на психологічне явище; вся історія записує тільки історію душі людської, майже забуваючи історію тіла людини; кожний життєпис, кожна повість, кожен роман, кожен вірш - це безліч психо­логічних фактів і спостережень; немає такого педагогічного курсу, де б не було цілої системи психологічних роздумів; а яке широке поле для психологічних спостережень становить педагогічна практика!