Теоретичний матеріал до Теми 1

1. Предмет психології. Співвідношення наукової та житейської психології

1. Предмет психології. Співвідношення наукової та житейської психології

 Предмет психології - психіка (від грец. — душевний) людини і тварини;  психічні явища, притаманні людині і тварині. Факти психології — це не предметні речі, а різні за змістом, інтенсивністю, тривалістю, пов'язані між собою процеси, що перебувають у розвитку та належать певній людині.

Психологія вивчає внутрішній світ людини, психічні процеси, стани, властивості, закони виникнення, розвитку й перебігу психічної діяльності, становлення психічних властивостей людини, життєве значення психіки.

Внутрішній психічний світ людини розглядається як живий, не­перервний процес, що формується і розвивається, породжує деякі продукти чи результати.

Психологічна наука розглядає:

психічні процеси — відчуття, сприймання, запам'ятовування, мис­лення, уяву, почуття, увагу;    психічні стани — уважність, байдужість, спокій, схвильованість, піднесення, зацікавленість тощо; • психічні властивості — спостережливість, чутливість, розумові, емоційні,  вольові якості людини, її здібності, риси характеру тощо. Продукти психіки здійснюють взаємодію людини із довкіллям, допомагають людині орієнтуватись у середовищі і забезпечують її успіх  в усіх видах діяльності (ігровій, навчальній, трудовій тощо).

Психіка пов'язана з активним відображенням людиною об'єктів іншого світу та створенням у свідомості людини  його картини, із знаходженням свого Я у об'єктивному світі, з адаптацією до се­редовища.

Психічне відображення не є дзеркальним, механічним, пасив­ним копіюванням світу. Це активне відображення, яке завжди нале­жить суб'єкту і залежить від його особливостей.

Психічному відображенню властиві такі особливості:

- воно дає змогу об'єктивно відображати світ. Правильність відоб­раження перевіряється практикою;

-  це змінне, динамічне явище, відображає минуле, теперішнє і май­бутнє. Воно може поглиблюватися та удосконалюватись;

- воно забезпечує доцільність поведінки та діяльності;

- виражає індивідуальну своєрідність людини;

 - має випереджальний характер;

- психічний образ — це ідеальне явище, тобто таке, що виникає та
існує у психіці та свідомості людини, формується в процесі її ак­тивної діяльності.

Відображення майбутнього називають випереджувальним відоб­раженням.

Структура психіки має три рівні: свідомий, підсвідомий, несві­домий. У кожної людини питома вага цих рівнів різна. Психіку розглядають як динамічну систему, яка постійно змінюється під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів.

Психологія — це наука про закономірності формування і розвит­ку психіки як особливої форми життєдіяльності. Вона вивчає пси­хічне життя людини в його суб'єктивних та об'єктивних вимірах.

Психологія – наука і система знань про закономірності, механізми та психічні явища, процеси і стани в житті людини.

Психологія - це наука, яка вивчає факти, закономірності, механізми вияву психіки як вищого рівня відображення дійсності.

Наукова та житейська психологія

Будь-яка наука має в своїй основі житейський емпіричний досвід людей. Кожна людина має певний запас житейських психологічних знань. Усі ці знання і вміння – житейська психологія

Відмінність між житейськими і науковими психічними явищами

1. Житейські знання характеризуються конкретністю, обмеженістю ситуації задач, осіб, на яких вони поширюються. Наукова психологія прагне до узагальнень; для цього вона використовує наукові поняття.

2. Житейські психологічні знання мають інтуїтивний характер, набуваються шляхом спроб і помилок. Наукові знання раціональні і усвідомлені.

3. Відмінність полягає в способах передачі знань і навіть у самій можливості їх передачі. У житейській психології вона обмежена. У науці знання акумулюються в літературі, передаються за допомогою мови, мовлення.

4. Відмінність полягає у методах отримання знань в житейській та науковій психології.

5. На відміну від житейської психології, наукова психологія розпоряджається широким, різноманітнішим і часто унікальним фактичним матеріалом.

2. Завдання і принципи психологічної науки

Завдання психологічної науки

Психологічна наука розв'язує три групи завдань: науково-дослідні, діагностичні, корекційні.

Науково-дослідні завдання  - вивчення об'єкта науки на різних рівнях. Наприклад, на рівні загальних закономірностей і факторів розвитку розв'язуються такі завдання: а) дослідження вікової динаміки окремих психофізіологічних функцій, процесів, властивостей; б) виявлення окремих взаємозв'язків психіки впро­довж усього життєвого циклу людини з урахуванням її діяльності.

Діагностичні завдання мають на меті: І) розпізнати й оцінити рівень психіки особистості, ступінь зрілості індивідуальних і соціальних характеристик людини на різних етапах; 2) оцінити відхилення у психічному розвитку порівняно з віком і досвідом; 3) визначити потенційні можливості психічного розвитку; 4) здобути наукові дані для вдосконалення та прогнозування розвитку окремого індивіда.

Виконання діагностичних завдань передбачає визначення конк­ретного завдання, добір відповідних методів збирання даних, аналіз зібраних даних та інтерпретацію їх, встановлення діагнозу, форму­лювання психологічного прогнозу.

Корекційні (психокорекційні) завдання спрямовані на виправлення дефектів у психічному розвитку, усунення причин, що призводять до таких дефектів, спеціальну організацію навчального експеримен­ту та психологічного тренінгу, розробку рекомендацій щодо способу життя з урахуванням віку та індивідуальності людини. Ці завдання виконують науковці-психологи, які працюють у спеціальних уста­новах, та практичні психологи (які працюють у школі, промисло­вості, спорті тощо).

Психокорекцію фахівці розуміють як діяльність, пов'язану з виправленням тих особливостей психічного розвитку, які за узви­чаєною системою критеріїв не відповідають установленій нормі. У психології методи корекції надзвичайно різноманітні

Принципи психологічної науки

Український психолог О М. Ткаченко виділив та об'єднав у цілісну систему основні принципи психологічної науки —принцип детермінізму, принцип відображення, принцип єдності психіки й діяльності, принцип розвитку психіки, системно-структурний принцип.

Принцип детермінізму розкриває причини виникнення пси­хіки у філогенезі та онтогенезі, закономірну зумовленість психічних явищ, психічної діяльності та психічних властивос­тей людини. Принцип детермінізму має велике значення не лише для пізнання психіки й розробки психологічної теорії, а й для пошуків шляхів передбачення, виховання психічних властивостей людини, керування ними.

За принципом відображення всі психічні функції (а не лише пізнавальні) за своєю природою є відображувальними. Психічне відображення мас сигнальний характер. Воно випереджає фізичний контакт суб'єкта з об'єктом, попереджаючи суб'єкта, сигналізуючи про значущі для нього об'єкти за допомогою нейтральних відносно об'єкта подразників (сиг­налів)  Сигнальність — фундаментальна властивість пси­хічного. Вона характеризується високою вибірковістю та випереджуваністю. Психічне відображення в людини є знаково-опосередкованим. Воно активне на будь-якому рівні. Це або відбір чуттєвих, біологічно значущих сигналів  на рівні організму, або розумове пізнання в процесі засвоєння на рівні індивіда, або творення суспільно-історичного досвіду па рівні особистості.

Принцип єдності психіки та діяльності конкретизує прин­ципи детермінізму іі відображення. За цим принципом психіка і діяльність не тотожні, але і не протилежні. Вони утворюють єдність. Психіка виступає як внутрішній, ідеальний план діяльності. Психічні моделі дійсності дають можливість орієнтуватися у навколишньому середовищі на всіх  рівнях  детермінації – організму, індивіда й особистості, забезпечуючи життєдіяльність, засвоєння і продукування суспільного досвіду.

У принципі розвитку психіки об’єктивно виявляються й реалізуються детермінації поведінки,  зв'язок психіки та діяльності. За цим принципом кожному рівні детермінації притаманний свій тип розвитку. На рівні організму суб’єкт розвивається в процесі визрівання і формування психофізичних структур, на рівні індивіда – у процесі діяльності присвоєння., на рівні особистості – у процесі перетворювальної діяльності.

За системно-структурним принципом психіка є складною системою взаємопов’язаних елементів, таких як пам'ять, воля, мислення, уява та інші, котрі розглядаються як складові елементи цілого.

Принципи психології використовуються у взаємозв’язку для пояснення будь-яких психічних  явищ та в процесі наукового пізнання .

3. Місце психології в системі наук

Зв'язок психології з іншими науками обопільний: в одних випадках психологія використовує досягнення інших наук для розв'язання своїх проблем, в інших - різні науки використовують психологічні знання для пояснення або розв'язання своїх питань. Від того, яке місце від­водиться психології в системі наук, багато в чому залежить і розуміння можливостей використання психологічних знань в інших галузях су­спільного виробництва: духовного і матеріального. І навпаки, розумін­ня того, якою мірою психологія може використовувати здобутки інших наук, сприяє проведенню психологічних досліджень.

Одна з перших класифікацій наук створена Платоном. Класифікація надавала схему всіх наукових знань тієї епохи, що збігається із структу­рою самої психологі ї- структурою пізнавальних здібностей людини.

1. Діалектика - розум, виступає як мистецтво міркування.
2. Фізика — почуттєве пізнання, сприймання.
3. Етика - воля і прагнення.

У системі наук, розробленій Гегелем, психологія посідає місце на одній із сходинок саморозвитку духу:

-            суб'єктивний дух - набуває форми індивідуальної свідомості; антропологія - вияви природно-душевного;

-            феноменологія - "свідомість, що виявляється'" в зовнішній дії;

-     психологія - духовна субстанція - мисляча і втілююча зміст. У
класифікаціях XIX століття в системі О. Конта - для психології вза­галі не було місця.

Психологія посідала місце між біологічними і соціальними наука­ми, і вже наприкінці XIX століття психологія погранила до складу на­ук. Підставою для такого рішення була очевидна істина: психологія є одним із двох аспектів будь-якого знання:

по-перше, завдяки своєму об'єктивному змісту - відображенню властивостей і відношень предметів, які досліджує наука;

по-друге - завдяки своїй внутрішній будові, тобто відповідно до психологічних моментів наукового аналізу ідей, концепцій і теорій, що пов'язані із законами і процесами пізнавальної діяльності людини.

Справді, ні математика, ні логіка, ні фізика ніяк не залежать від пси­хології у своїх методах або теоретичних структурах, але опанування цих структур можливе лише через здатність людини впливати на пред­мети і явища. І лише психологія здатна вивчити ці впливи і діяльність людини в розвиткові знань.

У класифікації наук, створеній Б. Кедровим, психологія посідає на­лежне їй місце. Схема має вигляд трикутника, вершини якого означа­ють науки:

1)       природничі;

2)       соціальні;

3)       філософські.

Вони пов'язані за принципами: по-перше- субординації розвитку від нижчого до вищого рівня; по-друге -об'єктивності, оскільки науки повинні розташовуватися так само, як пов'язані між собою предмети їх дослідження; по-третє - за принципом розвитку науки і знань, які вони створюють.

Отже, психологія розташовується всередині трикутника і тісно взаємопов'язується з трьома групами наук. Таке розташування психології обумовлене реальною близькістю предмета і методів кожної з цих наук до предмета і методів психології, зорієнтованих залежно від завдань у бік однієї з вершин трикутника.

Б. Кедров, уточнюючи положення психології на схемі, підкреслює: психологія розташовується всередині трикутника не симетрично до вершин, а ближче до філософських наук, бо, наприклад, мислення є предметом вивчення не лише психології, а й діалектики і логіки.

Багатогранний зв'язок психології з іншими науками — філо­софськими, природничими, соціальними — зумовлений тим, що в центрі її уваги стоїть людина. Проте близькість психології до інших наук і наявність спільних проблем із деякими з них не позбавляє її самостійності. Сьогодні психологія розвивається у напрямі макси­мального розширення зв'язків із суміжними науками, зберігаючи водночас свою своєрідність і самостійність.

4. Галузі психології

До XVII ст. психологія розвивалась як складова філософії, потім як самостійна галузь, а у XVIII ст. почався поділ психології на окремі галузі знань. Сучасна психологія являє собою цілісну систему, до якої входить понад три десятки галузей психо­логічних знань.

Загальна психологія вивчає закономірності психічної діяльності людини з нормальним розвитком. Це, зокрема, передбачає розгляд принципових, основних понять, які стоять перед психологією в цілому, обгрунтування методів дослідження психічних явищ, фор­мування психологічних закономірностей.

Загальна психологія досліджує: пізнавальні процеси (відчуття, сприймання, пам'ять, мислення, уява); емоційні процеси (емоції, почуття); вольові процеси (боротьба мотивів, прийняття рішень тощо); питання, пов'язані зі спілкуванням, діяльністю особистості, її характером і здібностями.

Вікова психологія вивчає психічний розвиток людини, формуван­ня її психічних процесів і станів та поділяється на дитячу психо­логію, психологію підлітка, юнака, дорослої людини, людини похилого піку. Ця галузь психології невіддільна від диференційної психології..

У віковій психології розкривається зміст послідовних етапів розвитку, динаміка психологічних процесів. Предмет досліджує вплив на формування індивідуальних відмінностей культурно-історичних, і соціально-економічних та етнічних умов.

Генетична (від грец.— походження) психологія вивчає психічний розвиток людини з перших днів життя і до смерті. Вчені, які працюють у цій галузі, звертають увагу на періоди, пов'язані з кризами й напруженням. їх також цікавить внутріутробний розви­ток, дитини, як надзвичайно важливий етап її психічного розвитку.

Педагогічна психологія вивчає психологічні основи виховання та навчання, досліджує формування пізнавальної діяльності та суспіль­но значущих якостей особистості. Зокрема, умови ефективного навчання, взаємовідносини між педагогами й учнями, психологію вчителя, єдність навчання і виховання, закономірності засвоєння знань, умінь і навичок, закономірності цілеспрямованого формування осо­бистості.

У педагогічній психології вирізняють психологію виховання дітей дошкільного віку (дошкільна психологія), психологію навчання і вихо­вання у шкільному віці, психологію професійно-технічної освіти, психо­логію вищої школи.

Соціальна психологія вивчає психічні явища, які виникають у процесі взаємодії людей у різних організаціях і соціальних групах, закономірності спілкування і взаємодії людей, діяльність малих і ве­ликих соціальних груп, процеси соціалізації особистості, розвиток соціальних установок тощо.

Психологія мистецтва вивчає процеси створення і сприймання людиною творів мистецтва, властивості і психічні стани людей, пов'язані зі створенням та сприйманням художніх цінностей.

Психологія спорту розробляє питання навчання і виховання спортсмена, закономірності формування спортивних навичок, умінь, вольових і моральних якостей; досліджує психічні особли­вості, що виявляються в умовах спортивних змагань і в діяльності тренера, розглядає психологічні аспекти підвищення ефективнос­ті тренування спортсмена, міжособистісні взаємини спортсменів у команді, між командній взаємини тощо.

Юридична психологія досліджує взаємини представників правознавчих спеціальностей з підсудними, засудженими тощо, зокрема психологію допитів і показань, а також психологію виправ­лення, що вивчає особливості психічної діяльності в умовах засто­сування покарань.

Психологія праці вивчає психологічні особливості трудової діяль­ності, зокрема професійно важливі якості певної спеціальності, психологічні основи організації та підвищення продуктивності праці; стосунки у трудовому колективі, професійну мотивацію, оптимізацію відносин у трудових колективах.

Психологія творчості вивчає процеси наукових відкриттів, твор­чої діяльності людей науки, літератури, музики, образотворчого мистецтва й раціоналізаторства

Інженерна психологія досліджує ставлення людини до різних ме­ханізмів, формування характеру у взаємодії з машинами тощо.

Авіаційна психологія вивчає діяльність спеціалістів-авіаторів.

Космічна психологія розробляє питання вольової та моральної підготовки космонавтів, вивчає психічні вияви у момент макси­мальних навантажень тощо.

Військова психологія вивчає психологію людини у військових структурах, питання навчання та виховання військових.

Психологія управління розглядає формування програм діяльності керівників і підлеглих, пов'язаних із зміною об'єктів управління; підвищення ефективності управління; психологічні особливості керівника, його управлінські потреби, здібності.

Екологічна психологія (психологія середовища) вивчає психо­логічні аспекти поліпшення природних умов життєдіяльності люди­ни та виховує екологічну свідомість; досліджує особливості сприй­мання людиною середовища та виявлення несприятливих для її розвитку факторів; розробляє мотивації екологічної поведінки осіб, відповідальних за завдані довкіллю збитки тощо.

Політична психологія досліджує психологічні аспекти політичної поведінки людей, застосування психологічних знань до пояснення політичних процесів; вивчає психологічні компоненти (настрій, думки, почуття) у політичному житті суспільства, процес їх форму­вання та вияви на рівні політичної свідомості й самосвідомості націй, соціальних груп тощо

Психологія мас вивчає окремих людей як членів соціуму, груп, натовпу, які організовуються в певний час і з певною метою.

Етнічна психологія (етнопсихологія) досліджує механізми групо­вої психології етнічних спільнот, стосунки між цими спільнотами.

Історична психологія вивчає походження та розвиток пізнання, світосприймання, засвоєння звичаїв у різних епохах.

Економічна психологія вивчає психологічні явища, пов'язані з ви­робничими стосунками; ставлення людини до різних форм влас­ності; психологічні питання розподілу результатів праці; проблеми потреб людини тощо.

Психологія соціальної роботи досліджує формування чи віднов­лення здатності людини до соціального функціонування.

Екстремальна психологія вивчає зміни психологічних закономір­ностей життя та діяльності людини за нестандартних умов Патопсихологія включає олігофренопсихологію (психологію лю­дей з вадами розумового розвитку); тифлопсихологію (психологію людей з вадами зору); сурдопсихологію (психологію людей з вадами слуху).

Зоопсихологія досліджує психологію тварин, їхню поведінку (пе­реважно в лабораторних умовах).

Психологія торгівлі вивчає взаємини між продавцем і покупцем; вплив реклами на ефективність торгівлі тощо.

Психологія реклами має на меті оцінку наявного чи сподіваного попиту на певні товари чи послуги.

Психологія "штучного інтелекту" розробляє методи моделюван­ня на обчислювальних машинах та використання цих машин для розширення інтелектуальних можливостей людини.

Психологія комп'ютеризації вивчає закономірності й принципи організації діалогу між людиною та комп'ютером, розробку психо­логічних основ, створення ефективних комп'ютерних систем тощо.

Консультативна психологія складає систематизований опис про­цесів подання психологічної допомоги — консультації. Ця галузь психологічної науки вивчає процеси, що виникають між людиною, котра потребує допомоги у складних ситуаціях, тобто клієнтом, і людиною, яка надає консультацію; вивчає риси, притаманні особі консультанта, тощо.

Одночасно з диференціацією психологічних знань відбувається процес їх інтеграції в інші галузі (психолінгвістика, психопедагогіка, психозоологія, психофізіологія, психогігієна тощо).

5. Школи, напрями та концепції у психології