Теоретичний матеріал. Теорія підприємств і основи підприємництва

1. Зміст, принципи та форми здійснення підприємницької діяльності

Усі види підприємницької діяльності, а також зміст підприємництва як соціально-економічного процесу регламентуються Господарським Кодексом України (далі - ГКУ).

Згідно із ст.42 ГКУ підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, здійснювана суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, не заборонену законом.

Принципи підприємницької діяльності:

1. вільний вибір підприємцем видів підприємницької діяльності;
2. самостійне формування підприємцем програми діяльності, вибір постачальників і споживачів виготовлюваної продукції, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;
3. вільний найом підприємцем працівників;
4. комерційний розрахунок та власний комерційний ризик;
5. вільне розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;
6. самостійне здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Підприємці мають право укладати з громадянами договори щодо використання їх праці. При укладенні трудового договору підприємець зобов'язаний забезпечити належні і безпечні умови праці, оплату праці не нижчу від визначеної законом та її своєчасне одержання працівниками, а також інші соціальні гарантії, включаючи соціальне й медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до законодавства.

Підприємці зобов'язані не завдавати шкоди довкіллю, не порушувати права та законні інтереси громадян і їх об'єднань, інших суб'єктів господарювання, установ, організацій, права місцевого самоврядування і держави. За завдані шкоду і збитки підприємець несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.

Підприємницька діяльність може здійснюватися в таких формах:

• безпосереднє виробництво будь-якого товару (продукту, послуги);
• виконання посередницьких функцій з товароруху від виробника до споживача.

Суб'єктами підприємницької діяльності визнаються приватні особи - громадяни України та інших держав, які не обмежені законом у правоздатності чи дієздатності, і юридичні особи усіх форм власності. Вони мають право без обмежень приймати рішення і самостійно здійснювати будь-яку економічну діяльність, яка не суперечить чинному законодавству.

Водночас заборонено займатися підприємницькою діяльністю: військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, господарського суду, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Заборонено безпосередньо займатися підприємницькою діяльністю керівникам, заступникам керівників державних підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів, а також посадовим особам державних органів, органів місцевого самоврядування. Ці обмеження пов'язані з необхідністю забезпечити незалежність функціонування державних служб. Вони вводяться з метою захисту населення від зловживань і недобросовісної діяльності.

Об'єктом підприємництва є певний вид діяльності (виробництво, торгівля, інноваційна справа, посередництво, операції з цінними паперами), який матеріалізується в продукції, яка виробляється (послугах, інформації). 

З метою контролю за безпекою суспільства держава накладає заборону на окремі види підприємницької діяльності. Так, підприємництво у галузях озброєнь, випуску цінних паперів і грошей, виробництва наркотичних засобів може здійснюватись лише державними підприємствами. Без спеціальних ліцензій забороняється виготовлення медикаментів, хімічних речовин, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, пошук і розробка корисних копалин, здійснення юридичної практики та ін.

2. Загальна характеристика ринкового середовища функціонування підприємств та організацій

Ринок – це сфера товарного обігу і пов’язана з ним сукупність товарно-грошових відносин, яка виникає між виробниками (продавцями) та споживачами (покупцями) у процесі купівлі-продажу товарів та послуг.

 Принципи поведінки суб’єктів господарювання на ринку:

1. 1. 1. 1. 1. 1. 1. 1. 1. 1. 1. 1. Принцип соціального партнерства – підприємство зобов’язане постійно опікуватися питаннями соціального розвитку не тільки свого трудового колективу, а й місцевого населення.
                                 2. Принцип свободи підприємства - цей принцип забезпечуються певними правами підприємства, а саме: (можливість самостійної діяльності, самостійної організації виробництва, самостійності у прийнятті господарських рішень, реальним правом розпорядження майном і прибутком підприємства).

3. Договірна діяльність у сфері підприємництва

Договір – це форма документального закріплення партнерських зв‘язків (предмета договору, взаємних прав та обов‘язків, наслідків порушення домовленостей). Він опосередковує взаємини у процесі праці, виробництва і реалізації продукції чи надання послуг.

Види договорів:

-      установчий,

-      підприємницький.

Установчий договір є письмовим документом, що засвідчує волевиявлення фізичних чи юридичних осіб щодо заснування нового організаційно-правового утворення для реалізації конкретної підприємницької ідеї.

Підприємницький договір відображає згоду сторін (партнерів) стосовно безпосереднього здійснення вибраної підприємницької (бізнесової) діяльності в певній організаційно-правовій формі.

Класифікація підприємницьких договорів за сферами діяльності:

1. Купівля-продаж, оренда та лізинг

1.1    Договір купівлі-продажу продукції підприємства.

1.2   Договір на поставку товарів через посередника (укладається на поставку фірмою-посередником певних видів продукції покупцям (споживачам) із наперед обумовленою формою її сплати).

1.3   Договір про:

-      аукціонний продаж товарів (є документальним оформленням угоди щодо прилюдного продажу виставленого на аукціон товару (лотами чи поштучно) за найвищу ціну, оголошену покупцем).

-      виготовлення продукції із сировини та матеріалів замовника.

1.4   Договір продажу майна іншим юридичним особам.

1.5   Державний контракт (державне замовлення) (є письмовим документом, що передбачає забезпечення потреб споживачів, які фінансуються за рахунок державного бюджету і поповнення державного резерву відповідними видами продукції).

1.6   Договір оренди майна

1.7   Лізингова угода (це договір між виробником і споживачем стосовно довгострокової оренди машин, устаткування, складних приладів, транспортних та інших технічних засобів праці).

2. Підрядні послуги

2.1   Договір про:

-      консалтинг (інформаційне обслуговування);

-      надання юридичних послуг;

-      надання аудиторських послуг;

-      надання брокерських послуг;

-      рекламні послуги.

2.2  Договір про виконання науково-дослідних робіт.

3. Трудові відносини

3.1   Тарифна угода

3.2  Колективний договір

3.3  Контракт (договір) про наймання:

-      керівника;

-      працівника (спеціаліста, службовця).

4. Страхування

4.1   Договір:

-      особистого страхування від нещасних випадків;

-      страхування майна підприємств і громадян;

-      обов‘язкового медичного страхування (відображає документально оформлені відносини між страховиком (страховою установою) і страхувальником, що передбачає страхування персоналу. Зміст такого договору зводиться до оплати страховиком медичних послуг працівникам страхувальника та сплати останнім певних грошових внесків в обумовлені договором терміни).

5. Розрахунки і кредитування

5.1   Договір про розрахункове й касове обслуговування.

5.2  Договір позики під заставу майна.

5.3  Договір поручительства (документально оформлена домовленість між трьома сторонами (поручителем, кредитором, боржником), відповідно до якої поручитель у разі неплатоспроможності боржника зобов‘язується протягом наперед обумовленого терміну з моменту настання строку платежу відшкодувати позичену боржником суму).

5.4  Кредитний договір.

6. Зовнішньоекономічна діяльність

6.1   Агентський договір.

6.2  Договір на:

-      декларування товарів для митного контролю

-      транспортно-експедиційне обслуговування зовнішньоторговельних вантажів

6.3  Договір консигнації (власник товару (консигнант) передає свій товар  отримувачу  (консигнатору) для наступного його продажу консигнатором від свого імені, але за дорученням і за рахунок консигнанта).

6.4  Договір на закупівлю товарів за експортом.

6.5  Договір поставки товарів за експортом.

6.6  Ліцензійний договір (відрізняється від звичайної ліцензії (дозволу) на здійснення певного виду підприємницької діяльності. Він укладається між власником конкретної інновації (ліцензіаром) та особою, яка бажає набути право використання (ліцензіатом), і передбачає надання виключної ліцензії на використання винаходів чи “ноу-хау” за певну винагороду у вигляді пашуального платежу або роялті).

7. Інші договори

7.1   Договір:

-      доручення ( одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії);

-      комісії (одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента);

-      про спільну діяльність (належить до документів господарського призначення, що передбачає започаткування спільної діяльності без створення юридичної особи (без заснування товариства). Основною його умовою є сплата учасниками майнових або грошових внесків, які потім стають загальною пайовою власністю).

4. Форми співробітництва у сферах виробництва, товарообміну й торгівлі, фінансових відносин

Взаємини між підприємцями, які оформлені договірними відносинами, характеризують партнерські зв‘язки. Форму партнерських зв‘язків завжди пропонує один з партнерів, а конкретна форма таких зв‘язків залежить від специфічних особливостей даного бізнесу.

Сутнісно-змістова характеристика окремих форм співробітництва:

1.ВИРОБНИЦТВО:

1.1. Виробнича кооперація – здійснення замкнутого виробничого циклу, готового до споживання продукту всіма партнерами спільно.
1.2. Проектне фінансування – форма підприємницького співробітництва, за якої:
А) один з партнерів зобов‘язується фінансувати реалізацію підприємницького проекту іншого партнера;
Б) партнер-розробник пропонує іншому партнерові здійснювати практичну його реалізацію і зобов‘язується фінансувати всі необхідні роботи.
1.3. Управління за контрактом – форма партнерських зв‘язків, здійснюваних через передачу одним підприємцем іншому “ноу-хау” управлінського характеру і забезпечення інвестування процесу практичного його використання; за своєю сутністю її можна вважати експортом управлінських послуг.
1.4. Підрядне виробництво – характеризує форму юридично оформлених взаємин між підприємцями, відповідно до якої один з них здійснює цільове виробництво продукції за прямою вказівкою іншого.
1.5. Спільне підприємництво – означає функціонування організаційного утворення, статутний фонд якого формується за рахунок пайових внесків партнерів-засновників, котрі уособлюють різні форми власності, або один з них є іноземною фізичною чи юридичною особою.

2. ТОВАРООБМІН:

2.1. Бартерні операції – форма реалізації укладеної угоди в натуральній формі згідно з попередньо узгодженою номенклатурою обмінюваних товарів, а також узгодженими строками взаємних поставок продукції.
2.2. Зустрічна поставка – є різновидом бартеру, але передбачає дещо інші умови виконання. Партнери визначають, який товар має бути поставлений, а конкретний асортимент визначається згодом і оформляється у вигляді додатку до договору.
2.3. Комерційна тріангуляція – полягає в тому, що до бартерних операцій залучається ще й третій партнер, якщо цього потребує пошук необхідного товару.

3. ТОРГІВЛЯ:

3.1. Звичайна угода - це загальновизнана універсальна угода про купівлю-продаж, за якої партнерські взаємини оформляються у вигляді договору поставки певного товару.
3.2. Форвардні угоди – є документально оформленими договірними взаємовідносинами, що потребують термінової практичної реалізації.
3.3. Угоди про передачу інформації у вигляді “ноу-хау” реалізуються обов‘язково за певну матеріальну винагороду, умови і розміри якої визначаються цими угодами.
3.4. Угоди про встановлення прямих зв‘язків – партнерські зв‘язки суб‘єктів господарювання, що базуються на безпосередній співпраці в конкретній сфері діяльності.
3.5. Угоди про експорт – це юридично оформлені договірні відносини, спрямовані на поставку конкурентоспроможної продукції конкретним споживачам в інших країнах.
3.6. Угоди про реекспорт характеризують виробничо-економічні відносини, що передбачають купівлю тим чи іншим партнером відповідних видів товарів за кордоном з метою наступної їх поставки партнерам з третьої країни.
3.7. Угоди про імпорт товарів – форма партнерських зв‘язків для організації завезення потрібних товарів з іншої країни.

4. ФІНАНСОВІ ВІДНОСИНИ:

4.1. Факторинг – відображає фінансово-економічні взаємовідносини між підприємцями і так званими фактор-фірмами (найчастіше з банками), які за певну винагороду беруть на себе організацію одержання дебіторської заборгованості суб‘єктами господарювання з боку інших фірм, або просто купують у них документи, що дають право вимагати у боржників сплати боргу.
4.2. Комерційний трансферт – застосовується у системі міжбанківських зв‘язків і міждержавних відносин. Він означає взаємне придбання партнерами капіталу в національній валюті у визначених розмірах за договірною ціною з наступним її зарахуванням на рахунок покупця в національному банку країни-продавця.

5. Підприємство. Основні ознаки та напрями діяльності

Основною одиницею підприємницької діяльності в межах суспільного виробництва виступає підприємство. Кожна галузь народного господарства складається із сукупності окремих підприємств, які виробляють одну або споріднені види продукції, що необхідні для задоволення певних потреб населення та суспільства.

Традиційно під підприємством розуміють завод, фабрику та подібні об'єкти з відповідною системою виробничих відносин.

В умовах ринкової економіки підприємство - це товаровиробник, основна виробнича ланка економіки. Слід звернути увагу на те, що саме на підприємстві відбувається поєднання робочої сили із засобами виробництва. Від рівня діяльності підприємства залежить процес виробництва матеріальних благ, задоволення потреб населення, життєвий рівень, результати використання виробничих фондів, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, тобто ефективність господарювання.

Головну мету підприємства, тобто чітко окреслену причину його існування, називають місією.

Місією сучасного підприємства вважають виробництво продукції (робіт, послуг) для задоволення потреб ринку з метою одержання максимального прибутку.

Основними ознаками підприємства є:

- виробничо-технічна єдність;

- економічна єдність;

- організаційна єдність.

Виробничо-технічна єдність підприємства визначається спільністю призначення продукції (послуг) або спільністю процесів її виробництва. Вона визначає єдину систему технічної документації, загальну технічну політику окремих ланок підприємства тощо.

Економічна єдність підприємства проявляється в єдності плану, обліку, спільності матеріальних, технічних і фінансових ресурсів, економічних результатів роботи  та єдиної системи стимулювання.

Організаційна єдність підприємства передбачає наявність єдиного колективу, єдиної адміністрації і управління виробництвом, загальної системи їх обслуговування, що визначає спільну відповідальність за здійснювану діяльність.

Підприємство як юридична особа має такі ознаки:

1. Володіє відокремленим майном.
2. Має самостійний баланс.
3. Має розрахунковий та інші рахунки в банках.
4. Печатку зі своїм найменуванням.
5. Не відповідає по зобов’язаннях інших підприємств.

Основні напрямки діяльності підприємства

1. Вивчення ринку товарів, що передбачає комплексне дослідження рівня конкурентоспроможності продукції вимог споживачів, методів формування попиту і каналів просування товару.
2. Інноваційна діяльність - це здійснення нових науково-технічних розробок, конструкторсько-технологічна підготовка виробництва та обґрунтування інвестиційних ресурсів  (капіталовкладень)  для впровадження нововведень.
3. Виробнича діяльність, яка передбачає обґрунтування випуску продукції згідно з потребами ринку, формування маркетингових програм для кожного окремого ринку і виду продуктивного забезпечення виробництва необхідними штатними ресурсами і узгодження (балансування) виробничої програми і виробничої потужності.
4. Комерційна – пов’язана з рекламою, безпосередньою організацією збута продукції, розвитком системи товарних бірж і економічним стимулюванням покупців.
5. Після продажний сервіс устаткування, гарантійне технічне обслуговування і ремонт побутової техніки та машин і обладнання.

До інтегрованих  видів діяльності належать:

-        економічна;

-        соціальна.

Економічна діяльність охоплює стратегічне та поточне планування, облік і звітність ціноутворення, систему оплати праці, ресурсне забезпечення, зовнішньоекономічну  діяльність та фінансову діяльність.

Соціальна діяльність пов’язана з підготовкою та підвищенням кваліфікації персоналу, соціальним захистом працівників та створенням  належних умов праці та відпочинку.

Особливість підприємства як системи полягає в тому, що підприємство – це відкрита система, яка може існувати лише за умови активної взаємодії з навколишнім середовищем.

Довідник корисних знань!!!

Що таке фізична особа?

• термін, що використовується для позначення людини (громадянина держави, іноземця, особи без громадянства) як учасника правових відносин. 
• цей статус людна отримує від народження, тоді ж починає володіти правоздатністю.
• це звичайна людина, яка володіє загальнолюдськими правами і обов’язками.
• фізична особа може мати різноманітні правові статуси – громадянин, особа без громадянства, приватний підприємець, засновник юридичної особи.

Що таке юридична особа?

• це статус, який присвоюється людині на основі певних правових дій, виконаних нею. Він необхідний, щоб відкрити більше можливостей для виконання необхідних суспільних і комерційних цілей.
• під поняттям юридичної особи зазвичай мається на увазі група людей, кожен з яких називається засновником.
• юридична особа несе повну правову відповідальність за своє майно.
• організація з таким статусом має можливість виступати в суді в якості як відповідача, так і позивача. 
• юридичною особою також може бути некомерційна організація. Її відмінність полягає в тому, що вона не ставить отримання прибутку основною метою своєї діяльності.

6. Нормативно-правові основи функціонування підприємств

Основними законодавчими актами, які визначають діяльність підприємства є:

1. Господарський Кодекс України.
2. Статут підприємства.
3. Колективний договір.

Створення та функціонування підприємств в Україні регу­люється господарським, податковим, інвестиційним, митним, валютним та іншими законодавствами, що регламентує окремі особливості, сторони та види діяльності підприємств в Україні.

Господарське законодавство регулює правові, економічні та соціальні принципи здійснення підприємницької діяльності на території України. Законодавство встановлює гарантії свободи підприємництва та його державної підтримки; визначає види та організаційні форми підприємств, правила їх створен­ня, реєстрації, реорганізації та ліквідації; організаційний меха­нізм здійснення підприємницької діяльності; встановлює дер­жавний контроль у сфері ліцензування та відповідальність суб'єктів господарювання й органів ліцензування за порушення законодавства тощо. З 1 січня 2004 року набув чинності Господарський кодекс України, у зв'язку з чим втрачають силу Закони Украї­ни "Про підприємства в Україні" та "Про підприємництво".

Податкове законодавство визначає чинну в країні подат­кову систему, тобто сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів різних рівнів, а також до державних ці­льових фондів, що стягуються у встановленому відповідними законами держави порядку; встановлює об'єкти оподаткування та методики їх визначення, джерела сплати податків; регулює розміри ставок податків; визначає терміни сплати податків та порядок надання податкових пільг; регламентує застосування штрафних санкцій за порушення податкового законодавства суб'єктами господарювання (Закони України "Про систему оподаткування", "Про оподаткування прибутку підприємств","Про податок на додану вартість", "Про плату за землю" та інші).

Інвестиційне законодавство регулює інвестиційні проце­си в країні, надає державні гарантії вітчизняним та іноземним інвесторам, визначає засади функціонування біржового та позабіржового ринків цінних паперів в Україні, встановлює пра­вила здійснення операцій з цінними паперами та забезпечує контроль за діяльністю емітентів, інвесторів та професійних учасників фондового ринку - інвестиційних фондів, інвести­ційних компаній, страхових компаній тощо (Закони України "Про інвестиційну діяльність", "Про цінні папери та фондову біржу", "Про державне регулювання ринку цінних паперів", "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фі­нансових послуг" та інші). 

Митне законодавство регулює порядок здійснення опе­рацій з експорту та імпорту сировини, продукції, послуг; ви­значає ставки мит на ввезення (вивезення) сировини та продук­ції, встановлює пільгові ставки мит на певні групи товарів, регламентує процедуру перетинання кордону країни та оформ­лення вантажів, забезпечує контроль за сплатою мит і митних зборів тощо (Митний кодекс України, Закон України "Про єдиний митний тариф" та інші).

Валютне законодавство регламентує порядок здійснення операцій з іноземною валютою, процедуру видачі Національ­ним банком України дозволу комерційним банкам на здійснен­ня таких операцій, відкриття валютних рахунків суб'єктами гос­подарської діяльності тощо (Закони України "Про зовнішньо­економічну діяльність", "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" та інші).

Таким чином, правове середовище функціонування підпри­ємства є достатньо складним. Ступінь впливу його елементів визначається, насамперед, організаційно-правовою формою підприємства, галузевою належністю, видами діяльності, за­лежністю від іноземних постачальників або споживачів, обся­гом товарообігу тощо.

Підприємство вважається створеним і набуває прав юридич­ної особи від дня його державної реєстрації.  Державна реєст­рація підприємств здійснюється згідно з Господарським кодексом України.

Для державної реєстрації до державної адміністрації місце­вої влади підприємством подаються документи згідно з пере­ліком, визначеним Кабінетом Міністрів України, серед яких – заява та установчі документи. До установчих документів чин­не законодавство відносить: статут - рішення власника про створення підприємства, якщо ж таких власників два і більше, таким рішенням виступає установчий договір. Для акціонер­них товариств до складу установчих документів належить ще й протокол установчих зборів. Установчі документи залежно від організаційно-правової форми підприємства відрізняються за складом і змістом.

Приватні підприємства створюються і діють лише на осно­ві статуту, деякі види господарських товариств (акціонерні, товариства з обмеженою, додатковою відповідальністю) ство­рюються і діють на підставі статуту та засновницького догово­ру. Повні та командитні товариства створюються і діють ви­ключно на основі засновницького договору.

Статут підприємства являє собою правовий акт, що ре­гулює нарівні з нормами чинного законодавства правову осно­ву його діяльності. У статуті визначаються: власник, наймену­вання та місцезнаходження підприємства, мета і предмет діяль­ності, розмір і порядок утворення статутного фонду (капіталу), порядок розподілу прибутків та збитків, органи управління, їх компетенція та порядок формування, умови реорганізації та ліквідації підприємства, інші положення, що не суперечать за­конодавству.

Засновницький договір являє собою громадянсько-правовий акт, яким засновники юридично закріплюють свій намір створити підприємство з тією або іншою назвою. В зас­новницькому договорі, зокрема, обов'язково мають бути відо­мості про організаційно-правову форму, найменування та місцезнаходження майбутнього підприємства (юридична адреса), про розміри часток у статутному фонді (капіталі) кожного із засновників підприємства, положення про порядок внесення засновниками підприємства майна до статутного фонду (капі­талу) підприємства. Крім того, встановлюється порядок розпо­ділу прибутків та збитків, управління діяльністю підприємством, процедура вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності підприємства, які передбачені законом, а та­кож порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до за­кону. 

Державна реєстрація здійснюється за певну плату. Дані про державну реєстрацію підприємства повідомляються Міністер­ству економіки та Державному комітету статистики. Підпри­ємству присвоюють ідентифікаційний код і заносять до Єди­ного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ).

7. Види підприємств, їх характеристика

Класифікувати підприємства можна за різними критеріями. Так, за економічними показниками та чисельністю працюючих підприємства можна поділити на малі, середні та великі.

 За сферою діяльності розрізняються промислові, торговельні підприємства, у сфері послуг тощо.

 За критерієм наявності в статутному фонді підприємства іноземної інвестиції та розміру останньої :

8. Правовий статус господарських товариств

Правове становище господарських товариств регулюється Господарським кодексом України (статті 79-92), Цивільним кодексом України (статті 113-162), Законом України від 19.09.1991 р. «Про господарські товариства».

Форми господарських товариств

Становлення інституту господарських товариств і поява їх різних модифікацій відбувалася протягом багатьох століть.

Історична першість належить персональним (повному та командитному) товариствам, прообрази яких були відомі древнім ассирійцям, фінікіянам, грекам і в Стародавньому Римі. На рубежі ХVІ-ХVП ст. з ініціативи підприємців майже одночасно в Голландії та Англії виникли перші акціонерні товариства з однаковою назвою – Ост-Індські компанії, які започаткували нову форму підприємництва, що згодом набула широкої популярності.

Товариства з обмеженою відповідальністю своєю появою завдячують німецьким юристам, які за дорученням парламенту в кінці XIX ст. розробили три законопроекти про нову форму товариства, яке мало би привабливі для малого бізнесу риси акціонерного товариства (насамперед, відсутність у акціонерів субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями товариства) і повного товариства (забезпечення закритості товариства). Один з цих законопроектів був прийнятий німецьким парламентом і досі є чинним. Закон Німеччини від 20 квітня 1892 р. «Про товариства з обмеженою відповідальністю», завдяки ґрунтовності та оптимальності регулювання відносин, що виникають при створенні, функціонуванні та припиненні таких товариств, є взірцем для законодавців інших країн.

Товариство з додатковою відповідальністю фактично є модифікацією товариства з обмеженою відповідальністю і відрізняється від останнього лише наявністю у його учасників додаткової обмеженою відповідальності за зобов'язаннями товариства.

Стаття 5. Типи акціонерних товариств

Акціонерні товариства за типом поділяються на публічні акціонерні товариства та приватні акціонерні товариства. 

Публічну пропозицію власних акцій може здійснювати виключно публічне акціонерне товариство!!!

2.  Командитним товариством є товариство, в якому разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном (повними учасниками), є один чи кілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участі в діяльності товариства.

Особа може бути повним учасником тільки в одному командитному товаристві. Повний учасник командитного товариства не може бути учасником повного товариства. Повний учасник командитного товариства не може бути вкладником цього самого товариства.

Сукупний розмір вкладів вкладників не повинен перевищувати п'ятдесяти відсотків складеного капіталу повного товариства.

Прибуток та збитки повного товариства розподіляються між його учасниками пропорційно до їхніх часток у складеному капіталі, якщо інше не передбачено засновницьким договором або домовленістю учасників.

У разі недостатності у повного товариства майна для задоволення вимог кредиторів у повному обсязі учасники повного товариства солідарно відповідають за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення. Учасник повного товариства відповідає за боргами товариства незалежно від того, виникли ці борги до чи після його вступу в товариство.

9. Інтеграційні форми підприємств та організацій

Згідно зі ст. 119 ГК України залежно від порядку заснування можуть утворюватися об’єднання підприємств.

Вони діють на основі установчого договору та/або статуту, який затверджується їх засновниками.

Згідно зі ст. 122 ГК України господарські об’єднання мають вищі органи управління (загальні збори учасників) та утворюють виконавчі органи, передбачені статутом господарського об’єднання.

Господарські об’єднання існують в певних організаційно-правових формах:

Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств — учасників асоціації. За рішенням учасників асоціація може бути уповноважена представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями;

Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, в порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.

Для того, щоб вважатися холдинговою компанією в Україні суб'єкт господарювання має володіти не просто пакетами акцій інших, дочірніх компаній, а контрольними пакетами акцій. Це обов'язкова умова визнання суб'єкта господарювання холдинговою компанією, створюваною в процесі корпоратизації і приватизації в Україні.

Контрольним пакетом акцій вважається кількість акцій (пай, частка у статутному фонді), що надає право холдинговій компанії здійснювати фактичний контроль над господарюючим суб'єктом. Рішення щодо підтвердження наявності контрольного пакета акцій, якщо його розмір становить менш як 51 відсоток, приймає Антимонопольний комітет України з урахуванням конкретних особливостей установчих документів і структури статутних фондів господарюючих суб'єктів у порядку, що встановлює цей Комітет.

Дочірнє підприємство — суб'єкт господарювання, контрольним пакетом акцій якого володіє холдингова компанія.

6. Особливим видом об’єднання підприємств є промислово-фінансова група -  об’єднання, яке створюється за рішенням Кабінету Міністрів України на певний строк з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міжнародними договорами України, а також з метою виробництва кінцевої продукції.