Конспект. Еволюція теорії та практики менеджменту (0,5 балів)

1. Передумови виникнення науки управління

Простежуючи еволюцію менеджменту, можна сказати, що витоки її сягають у глибину тисячоліть.

Ознаки управлінської поведінки простежуються і в тваринному світі. У ході полювання леви, вовки, гієни діють напрочуд скоординова­но, зграя слонів, мавп чи інших тварин завжди має ватажка, який вста­новлює статус кожного індивіда і підтримує порядок у міжособистісних стосунках. Неперевершено досконалу організацію мають мурахи, бджо­ли та інші комахи.

Виникнення управлінської діяльності ми знаходимо в найдавні­ших суспільствах. В доісторичні часи полювання, спільна праця та охо­рона власної території вимагали чіткої координації дій кожного члена племені. Навряд чи можна було створити велетенські споруди та могутні імперії Стародавнього Світу без уміння керувати масами людей.

Одним із найдавніших і переконливих свідчень про важливість управління й організації є Біблія. Згадаймо події, описані в книзі «Іс- ход» розділ 18, де розповідається про те, як Мойсей, виводячи ізраїльтян із єгипетського полону, зіткнувся саме з проблемами управління. Оскіль­ки його народ був досить чисельним (понад 600 тис. чоловіків, не врахо­вуючи жінок та дітей), то повсякчас виникали конфліктні ситуації, в яких Мойсею як єдиному лідеру та керівникові необхідно було приймати рі­шення. Як свідчить текст Святого письма, «Мойсей сів судити людей, а люди стояли перед Мойсеєм з ранку до вечора». Звісна річ, такий спосіб управління забирав майже увесь час Мойсея і не був ефективним.

Тесть Мойсея Іофор запропонував структурувати управління, ввівши декілька його рівнів та розподіливши повноваження і обов'язки щодо управління людьми між своїми помічниками та керівниками організа­ційних підрозділів: «І послухав Мойсей слів тестя свого, і зробив все, що він говорив. І вибрав Мойсей із всього Ізраїлю здібних людей, і по­ставив їх начальниками народу, тисяченачальниками, стоначальниками, п'ятидесятиначальниками, і десятиначальниками. І судили вони народ в усякий час; про справи важливі доносили Мойсею, а всі малі справи судили самі».

Дослідники виділяють принаймні п'ять історичних етапів роз­витку управлінської практики, а згодом і науки.

Перший етап відноситься до стародавніх часів, коли в Шумеру, Єгипті й Аркаді людські жертвоприношення були замінені на інші дари богам — худобу, ремісничі вироби, гроші тощо.

Другий етап становлення управлінської діяльності пов'язується з ім'ям вавилонського правителя Хамурапі (1792-1750 до н. е.).

Початком третього етапу історії менеджменту дослідники вва­жають період правління царя Навуходоносора II (605-562 до н. е.) зно­ву ж таки у Вавилоні. Цар запровадив цілу низку управлінських інно­вацій, у тому числі систему виробничого контролю якості текстильної продукції.

Подальший розвиток управлінських ідей можна знайти в епоху Античності, зокрема, в системі територіального управління давньо­римського правителя Діоклетіана (243-316 н. е.). Високо оцінюється спеціалістами організація управління Римської католицької церкви в епо­ху Середньовіччя, яка і зараз вважається однією з найбільш досконалих формальних організацій, особливо стосовно керування персоналом, по­будови системи влади й формування авторитету.

Четвертий етап в еволюції менеджменту пов'язується з інду­стріальною революцією XVII—XVIII ст., коли управління відокремилось від виробничої діяльності у зв'язку з необхідністю організації та коорди­нації роботи працівників на великих підприємствах, які почали виникати у той час. На цьому етапі становлення менеджменту управління підпри­ємством здійснювалось власником, який і уособлював вище керівництво компанії.

Поступово індустріалізація охоплювала все більше підприємств, прискорюючи розвиток промисловості. Розширення масштабів ви­робництва та ускладнення організаційних завдань спричинили необхід­ність вдосконалення системи управління, при тому відбулося відокрем­лення управління від капіталу. Саме в таких умовах власники капіталу почали рекрутувати професійних управлінців-менеджерів для здійснен­ня функцій управління підприємствами.

П’ята управлінська революція мала місце в кінці XIX – на початку XX ст. ЇЇ часто називають бюрократичною, не дивлячись на велике значення революційних перетворень.

Однак, остаточне розмежування володіння власністю на капітал та управління цією власністю відбулось з появою акціонерних товариств, коли власники акцій на своїх зборах могли призначати найманих ме­неджерів. Рада директорів та акціонери перетворились на вищі керівні органи, перед якими менеджери звітували та відповідали за ефективне використання суспільного капіталу. Нова система розподілу владних та керівних функцій ознаменувала собою закінчення четвертого (інду­стріального) періоду розвитку менеджменту. Суспільство впритул піді­йшло до нового п'ятого радикального перевороту в уявленнях та практи­ці управління організаціями.