Соціальна стратифікація і соціальна мобільність.

3. . Моделі вертикальних соціальних структур

У будь-якої людини може виникнути питання: яка саме модель вертикальної соціальної структури суспільства є кращою? Тут можуть бути різні варіанти: структура має форму усіченого ромба, це означає, що у суспільстві є невеликий прошарок вищого та нижчого класів, а його основу і більшість складає середній клас

Може  бути  форма,  наприклад,  прямокутника, коли представників цих трьох класів порівну.

Можна вважати, що форма ромба є найкращою, вона наближається до ідеалу, бо уявити собі суспільство, в якому б зовсім не було невеликої кількості представників нижчого класу, неможливо, вони будуть завжди, яким би суспільство розвиненим не було. Тому є багато причин як суто біо­логічних, так і соціальних.

Можна лише зауважити, що ромб не повинен бути сильно витягнутим по вертикалі. Тобто треба намагатися, щоб різниця максимально вищого і максимально нижчого положення індивідів у вертикальній соціальній структурі була не дуже великою. Вона повинна бути оп­тимальною,  бо її зниження  веде  до  втрати  стимулів розвитку, і тоді у суспільстві неминуче повинен початися застій і деградація. Ну і, звісна річ, будь-які форми, у яких середній  клас  складає  меншість,  означають,  що таке суспільство не буде стабільним, бо над ним весь час буде висіти можливість соціальних зрушень: переворотів, ре­волюцій тощо.

Далеко від ідеальної і модель, у якій відстань серед­нього класу від вищого і нижчого є неоднаковою. Якщо у такому суспільстві верхи набагато віддалені від середнього класу, а низи знаходяться поруч, то у такому суспільстві середній клас може злитися з нижчим, і це не буде запорукою стабільності у суспільстві.

І ще одна дуже важлива деталь: вертикальна мобіль­ність у стабільних суспільствах має індивідуальний характер. Як правило, по вертикалі пересуваються окремі індивіди, а не їх групи, що цілком можливе при горизонтальній мо­більності. Якраз перевороти та різного гатунку революції призводять до вертикального переміщення цілих великих груп населення. У такому разі ні про яку стабільність мова іти не може.

Відносно середнього класу, то цілком цікавою може бути думка про те, що середина («золота середина», як кажуть у народі, і недарма) завжди була запорукою ста­більності і завжди заважала боротьбі двох протилежностей.     Про це добре свідчать історичні факти. Наприклад, тактика алжирських терористів, які знищували представників не крайніх поглядів, а саме помірних, тих, що трималися се­редини. Тільки знищивши вплив цієї частини суспільства (терор як залякування), вони досягли бажаної мети: поділу суспільства на два ворожих табори, між якими існував стан постійної війни. Інший приклад стосується програми боротьби з бідністю, висунутої президентом США Джон­соном, яка практично закінчилась нічим. Державна допомога сім'ям з малим доходом по суті заохочувала ці малі доходи. Сім'ї почали дрібнитися, тим самим зменшуючи свій дохід. І хоча бідні сім'ї стали жити краще, психологічно вони відчували себе бідними, бо жили гірше, ніж інші. Вони не перейшли до середнього класу, а залишились у нижній частині вертикальної структури.