Теоретичний матеріал до теми 8

2. Форми міжнародних економічних відносин

Уся сукупність національних економік у єдиному світовому госпо­дарстві пов'язана рухом товарів, послуг та факторів виробництва (еко­номічних ресурсів). На цій основі між країнами виникають міжнародні економічні відносини.

Міжнародні економічні відносини (МЕВ) - це система господарських зв'язків між країнами, що виникають у процесі розвитку міжнародного господарського обігу, обміну товарами та послугами, переміщення капі­талів за межі національних кордонів, міжнародної міграції робочої сили.

Кожній економічній системі відповідає властивий їй тип МЕВ.

Між­народні відносини в період рабовласництва ґрунтувались на діяльності відносно великих торгових центрів у древніх містах і державах Риму, Греції, Єгипту та Індії, що підтримували зв'язки з оточуючими ці міста племенами. У цей період МЕВ не були стійкими. У період феодалізму міжнародні відносини, що були представлені в основному зовнішньою торгівлею, ґрунтувались на реалізації лишків сільськогосподарської про­дукції. При мануфактурному виробництві МЕВ набувають форми від­критого грабунку колоній з метою збагачення європейських держав. Ви­рішальним етапом розвитку міжнародних економічних відносин стало створення світового ринку.

Міжнародні економічні відносини формуються на основі інтернаці­оналізації продуктивних сил, що виростає із міжнародного поділу праці МПП.

Міжнародний поділ праці - це найвищий ступінь розвитку суспільно-територіального поділу праці між країнами, основою якого є економічно вигідна спеціалізація окремих країн і обмін випущеною продукцією ви­значеної кількості та якості. Країни, які зайняли вагоме місце у МПП, ма­ють вищі темпи економічного розвитку. Яскравим прикладом є розвиток Японії, Німеччини, Південної Кореї та ін.

Фактори, які визначають розвиток МПП:

• природно-географічні умови;
• науково-технічний прогрес;
• соціально-економічні умови.

Природно-географічні умови включають такі елементи: клімат, її природні ресурси, розміри території, чисельність населення, економ географічне розташування. Протягом тривалого часу ці умови відіграв головну роль у міжнародному поділі праці. Розвиток науково-технічного прогресу привів до зменшення значення природно-географічних умов. У розвитку МПП значну роль стали відігравати переваги науково технічних досягнень, рівень соціально-економічного розвитку, механізм організації національного виробництва та механізм організації зовнішньоекономічних відносин. Головним напрямом розвитку М стало розширення спеціалізації і кооперування виробництва, які є у формами і виражають його суть.

Під міжнародною спеціалізацією виробництва розуміють таку форму поділу праці між країнами, за якої концентрація однорідного виробництва збільшується на базі диференціації національних виробництв, виділення у самостійні (відокремлені) технологічні процеси, в окремі га виготовлення продукції понад внутрішні потреби. 

Розрізняють два основних види спеціалізації виробництва: міжгалузеву та внутрішньогалузеву.
Міжгалузева - полягає у виготовленні різними країнами окремих видів промислової продукції. Так, Японія і Південна Корея спеціалізуються на випуску автомобілів, аудіо- та відеотехніки, Німеччина – автомобілів, Швейцарія – годинників. Продукція, що виготовляється ними, має великий попит і реалізується в різних частинах світу.

З виникненням транснаціональних компаній і ускладненням технологічних процесів випуску продукції виникає внутрішньогалузевий поділ праці як новий етап міжгалузевого. Його суть полягає у випуску різними країнами окремих видів продукції певної галузі або вузлів, комплектуючих деталей до неї.

До внутрішньогалузевої спеціалізації належать:
предметна – виробництво окремих товарів. Японія, Південна Корея спеціалізуються на випускупобутової електроніки;
подетальна – виробництво окремих вузлів, комплектуючих чи частин продукції, виробництво окремих деталей для машин та обладнання;
технологічна – спеціалізацію на окремих технологічних процесах – складанні, фарбуванні, зварюванні, штампуванні. Велика частина операцій по складанню електронної апаратури виконується на заводах Гонконгу, Сінгапуру, Китаю.

Основні форми міжнародних економічних відносин, через які проявляється функціонування системи світового господарства:

1. Міжнародна торгівля товарами та послугами.
2. Міжнародний рух капіталів.
3. Міжнародна міграція робочої сили.
4. Міжнародні валютні відносини.
5. Міжнародний обмін технологіями.
6. Міжнародна економічна інтеграція.

Розглянемо деякі з них:

1. Міжнародна торгівля - торгівля між країнами, яка складається із ввезення (імпорту) та вивезення (експорту) товарів і послуг.

Світовий товарний експорт розміщується по країнах та регіонах сві­ту досить нерівномірно. Так, на Північну Америку припадає 15,5% сві­тового товарного експорту, на Латинську Америку - 4, Західну Європу - 46, Центральну, Східну Європу і колишній СРСР - 2,5, Африку - З, Середній Схід - 3,5, Азію - 2,5%. За даними СОТ, вересня 2007 р. Ки­тай вперше став найбільшим світовим експортером, випередивши США і Німеччину. Тепер на Китай припадає 8 % світового експорту. Близько 46% товарів, що вивозяться Китаєм за кордон, становлять обладнання, продукція машинобудівної галузі та автомобілі.

Істотні зрушення стались у структурі світового товарного експорту. Головна і довготривала тенденція полягає в тому, що в загальному това­рообороті збільшується частка готових промислових виробів при відпо­відному зменшенні частки сировинних товарів. Найбільшу частку у сві­товому експорті мають машини та устаткування - до 40%.

Історична практика свідчить про існування різних форм міжнародної торгівлі: факторії, ярмарки, торговельні компанії і товарні біржі, аукціо­ни, міжнародні торги, торговельні будинки, пряма міжнародна торгівля на основі кооперації, зустрічна торгівля, внутрішньофірмовий обмін.

Важливою особливістю сучасної міжнародної торгівлі є те, що вона стає все більш регульованою.

Державне регулювання міжнародної торгівлі включає два різних типи зовнішньоторговельної політики:

1. Лібералізація - політика вільної торгів­лі. Під політикою вільної торгівлі (фритредерство) розуміють мінімаль­не державне втручання в зовнішню торгівлю, що розвивається на основі вільних ринкових сил попиту і пропозиції.

2. Протекціонізм -  це державна політика захисту національного това­ровиробника від іноземної конкуренції шляхом використання тарифних та нетарифних інструментів.

Важливим інструментом регулювання зовнішньоекономічних зв'язків є митні тарифи.

Тарифами або митними зборами називаються податки, які встановлюються на імпортні товари з метою підвищення їх ціни на ринку країни-імпортера.

Головна мета митних тарифів це захист національного ринку. Їх використання має сім основних економічних на­слідків (ефектів), які потрібно враховувати при виробленні та реалізації зовнішньоекономічної політики.

Виробничий ефект. Очевидно, що за інших рівних умов виробництво товару, який знаходиться під захистом митних тарифів, зростає, оскільки аналогічні імпортні товари дорожчі і не можуть задовольняти існуючий попит.

Споживчий ефект. За інших однакових умов споживання товару, який обкладається митом, знижується.

Бюджетний ефект. Митні тарифи є джерелом бюджетних надходжень, значення яких надзвичайно велике, особливо для країн, що розвиваються. Але тут є певні обмеження: чим вищий тариф, тим менший обсяг імпорту і відповідно бюджетні надходження.

Ефект перерозподілу прибутків. Він полягає в тому, щ виробники в умовах відсутності або обмеженого характеру боку іноземних фірм можуть підвищувати ціни на свій товар і отримувати вищі прибутки.

Конкурентний ефект. Цей наслідок застосування тарифів забезпечує ефективну діяльність обмеженої кількості національних виробників. Разом з тим вилучення з економічного змагання іноземних фірм може призвести до втрати національними виробниками стимулів до підвищення ефективності виробництва та зниження цін.

Вплив на платіжний баланс. Митні тарифи, як уже зазначалося приводять до скорочення споживання імпортних товарів. Це означає, що зменшуються витрати за кордоном, а більша частина прибутків реалізується вдома. Такий процес за інших однакових умов сприяє поліпшенню платіжного балансу.

Вплив на умови торгівлі. Очевидно, що застосування митних тарифів змушує іноземні фірми знижувати ціну товарів, які ввозяться до даної країни. А це, у свою чергу, веде до зміни співвідношення між експортними та імпортними цінами.

Важливо розрізняти ввізне і вивізне мито. Перше нараховується на товари при ввезенні на митну територію України. Друге -  на товари при вивезенні за межі митної території України.

На окремі товари може встановлюватися сезонне ввізне мито на строк не більше чотирьох місяців з моменту їх встановлення.

2. Вивезення капіталу - експорт вартості в грошовій  чи товарній формі фірмами і державами в інші країни з метою одержання більшого прибутку, для зміцнення економічних і політичних позицій у боротьбі за світові ринки, за утвердження конкурентоспроможності.

До основних причин вивезення капіталу відносять:

1)      відносно надлишковий капітал у даній країні, який шукає більш вигідного вкладення коштів;

2)      більша ємність ринків збуту продукції;

3)      можливість одержання вигоди і пільг у процесі реалізації продукції. Досить широкий діапазон митних зборів, різні курси валюти , транспортні витрати - усе це відображається на витратах руху і вкладенні капіталу;

4)      бажання окремих фірм і корпорацій використати менш жорстке законодавство щодо охорони навколишнього середовища;

5)      наявність у країнах, куди експортується капітал, дешевої сировини і робочої сили. Так, німецький робітник в обробній промисловості коштує в 4 рази більше від тайванського, в 9 раз більше від бразильського і 50 разів більше від українського;

6)      бажання менш розвинутих країн використати науковий потенціал і управлінський досвід розвинутих країн;

7)      стабільна політична ситуація і в цілому сприятливий клімат у приймаючій країні, пільговий інвестиційний режим у спеціальних вільних економічних зонах;

8)      несприятлива соціально-політична і економічна ситуація в будь-якій країні, різке погіршення фінансової кон'юнктури та ін. Вивезення капіталу в такому випадку набуває характеру відтоку, втечі та ін.

 Для країн, що експортують капітал, наслідки вивезення мають позитивне значення, оскільки вирішуються такі питання, як проблема надлишкового капіталу, певною мірою зменшується гострота економічних криз, зміцнюються позиції фінансового капіталу. Але разом з тим вивезення капіталу має й негативні наслідки:

1)поглиблюється структурна криза економіки розвинутих країн, через відсутність коштів ряд галузей приходить в занепад;

2)з'явилися нові сфери, які потребують великих капіталовкладень усередині країни, але ця потреба ігнорується монополістичним капіталом. Прикладом цього може бути екологічна сфера;

3)вивезення капіталу супроводжується і вивезенням робочих місць, ш поглиблює проблему безробіття.

В умовах глобалізації світової економіки та зростання ролі трансна­ціональних корпорацій активізувалася міжнародна трудова міграція.

3. Міжнародна міграція робочої сили - форма міграції населення, яка полягає в переміщенні працездатного населення в межах світового гос­подарства в пошуках роботи, кращих умов життя відповідно до еконо­мічних законів. Як і будь-яка форма міжнародних економічних відносин, міжнародна міграція робочої сили має позитивні й негативні наслідки. Позитивним для країн-експортерів робочої сили є зменшення безробіття, набуття емігрантами нових знань і досвіду, поліпшення їхніх (та членів їхніх сімей) умов життя, отримання країною-експортером додаткового джерела валютних доходів у формі грошових переказів від емігрантів, а отже, поліпшення й платіжного балансу (крім того, повертаючись із емі­грації, наймані працівники привозять із собою цінності та заощадження на суму, яка приблизно дорівнює їхнім грошовим переказам).

До негативних наслідків країни-експортера відносять насамперед від­плив високоосвічених та висококваліфікованих кадрів («втеча умів»). Якщо виходити з наведених вище оцінок про середню вартість створю­ваної однієї складної робочої сили в США, яка в середньому перевищує 400 тис. дол., а інженера — до 800 тис. дол., то у випадку постійного виїзду з країни таких спеціалістів держава-експортер зазнає відповідних збит­ків по кожному емігранту. Ще більших збитків вона зазнає в разі виїзду за кордон кандидата або доктора наук, підготовка яких обходиться 1-2 млн дол.

Як своєрідна плата за робочу силу для країни-експортера виступають перекази емігрантів і ті цінності й заощадження, які вони привозять, по­вертаючись на Батьківщину. У світі склалося кілька ринків робочої сили. Перший дуже швидко створюється в районі нафтодобувних країн Близь­кого Сходу. Тут зайнято близько 3 млн іноземних робітників із сусідніх арабських країн. Про інтенсивність цієї еміграції свідчить значна част­ка іноземної робочої сили в її загальній чисельності. Так, в Об'єднаних Арабських Еміратах вона становить близько 90%, Катарі - понад 50, Ку­вейті - близько 70%.

Другий ринок склався в країнах Західної Європи, де почали активно використовувати іноземну робочу силу. Іноземні робітники традиційно використовуються у тих сферах, де велика частка ручної праці і де робота є небезпечною або непрестижною для місцевого населення. їхня зайня­тість тут інколи досягає 70% . В імміграції додаткової робочої сили і між­державному пересуванні в основному бере участь молодь до 25 років, яка придатна до найважчих фізичних робіт.

Третій ринок традиційно належить США, трудові ресурси яких іс­торично склалися за рахунок іммігрантів. Вони становлять близько 5 % загальної кількості робочої сили.

Четвертий ринок сформувався в Латинській Америці, де в основному Аргентина приймає робітників із сусідніх країн. Загальна чисельність ім­мігрантів досягає 8 млн чол.

Міграційні зв'язки України з країнами зарубіжжя останнім часом по­жвавилися. Згідно з законодавством, громадяни України здобули право самостійно вибирати країну працевлаштування, а іноземці - з різних мо­тивів в'їжджати в Україну.

Масова еміграція з України спричинюється такими обставинами:

• зростанням безробіття;
• величезною різницею в умовах життя і рівні заробітної плати в Україні і країнах Заходу;
• відсутністю перспектив професійного зростання для багатьох обда­рованих людей;
• економічною нестабільністю в країні і невизначеністю шляхів виходу з неї;
• гуманітарними мотивами;
• відсутністю безпеки громадян.

Систематично збільшується чисельність громадян України, котрі виїж­джають на сезонні роботи або здійснюють ділові поїздки за кордон. Значна частина трудових мігрантів з України працює за кордоном нелегально. За деякими оцінками, спробу працевлаштуватися за кордоном під час поїздки за приватним запрошенням робить половина з тих, хто отримує дозвіл на виїзд. їх, по суті, можна віднести до категорії напівлегальних іммігрантів, оскільки вони все ж таки мають право на в'їзд у ту чи іншу країну

Основна частина українських трудових емігрантів влаштовується за кордоном на робочі місця, які не потребують спеціальної підготовки та професійного навчання, незважаючи на те, що це люди з достатньо висо­кий рівнем освіти: до 50 % мають вищу освіту, а понад 30 % - професійно-технічну підготовку.

Еміграція для багатьох людей та їхніх сімей є способом виживання, оскільки вони не можуть знайти роботу у своєму регіоні чи в межах кра­їни не тільки за фахом, а й будь-яку. Має значення і той факт, що навіть на найбільш низько кваліфікованих і непрестижних роботах за кордоном трудові мігранти отримують у кілька разів вищу зарплату, ніж вони могли б заробити вдома. У Чехії, наприклад, протягом року працюють близько 0,5 млн громадян України, які зайняті головним чином у будівництві, легкій промисловості, сільському та домашньому господарстві. Потреба в робочій силі з України тут зумовлена ще й тим, що дуже значним є від­плив чеських громадян на роботу до Німеччини.

Що стосується вікової характеристики, то найвищий рівень міграцій­ної активності зафіксований серед осіб 28-40 років, понад 70% українців, що працюють за кордоном, молодші за 40 років. Отже, вітчизняний ри­нок праці постійно втрачає найактивнішу й найконкурентоспроможнішу частину трудового потенціалу країни.

4. Міжнародна інтеграція. 

Розвиток науково-технічного прогресу та науково-технічної революції, зростання ролі держави сприяли появі у другій половині ХХ століття нових тенденцій у формуванні світового господарства. В першу чергу, це стосується послаблення митних та адміністративних бар’єрів на шляху переміщення товарів, капіталів і робочої сили, посилення інтеграційних тенденцій у всіх регіонах світу, розширення
масштабів та сфер діяльності транснаціональних корпорацій, підвищення ролі міжнародних фінансових,
кредитних і торгівельних організацій тощо.

У своєму розвитку міжнародна економічна інтеграція проходить такі етапи:

1) зона вільної торгівлі; 2) митний союз; 3) спільний ринок; 4) економічний союз; 5) повна інтеграція.

Зона вільної торгівлі - передбачає зниження цін та відміну митних бар’єрів у взаємній торгівлі.
Приклади зони вільної торгівлі: зона вільної торгівлі між США, Канадою і Мексикою; Європейська Асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ); Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі, яка існувала до 1980 року.
Митний союз – це інтеграційне об’єднання, в якому вільне переміщення товарів та послуг доповнюється встановленням єдиного мита по відношенню до третіх країн. Прикладами митного союзу можуть бути такі угрупування як Центральноамериканський спільний ринок (ЦАСР),Співтовариство і спільний ринок країн Карибського басейну (КАРІКОМ), Андська група (Болівія, Чилі, Колумбія, Еквадор та ін.).
Спільний ринок – передбачає вільний рух товарів, послуг, капіталу і робочої сили, господарську координацію і взаємодію між країнами у виробничій сфері. Прикладом спільного ринку є Європейський Союз (ЄС).
Економічний союз – інтеграційне об’єднання, в якому вже досягнуті перелічені заходи доповнюються узгодженням соціально-економічної політики країн-учасниць.
У рамках ЄС з 1999 року було запроваджено єдину грошову одиницю – євро, що передбачало здійснення єдиної грошової політики.
Повна інтеграція – це узгодження та проведення спільної валютної, фіскальної, кредитної, соціальної політики тощо.
Нині в світі налічується більше трьох десятків регіональних інтеграційних угрупувань. Серед них можна виділити: в Західній Європі – Європейський Союз (ЄС); у Північній Америці – Північноамериканську угоду про вільну торгівлю (НАФТА) і в Азіатському регіоні – Азіатсько-тихоокеанське економічне співтовариство (АТЕС).
Подальший розвиток світового господарства пов’язаний з інтенсифікацією міжнародних економічних відносин, поглибленням міжнародного поділу праці, появою різних форм міжнародних економічних відносин.