Теоретичний матеріал до Теми 2

3.2. Додаткові методи

Опитувальні методи (анкетування, тести, бесіди, опитування)

Психологічні тести (від англ. /су/ - випробування)- система при­йомів для випробування та оцінювання окремих психічних рис і влас­тивостей людини.

Тест- це проба, іспит, один із способів психологічного діагносту­вання рівня розвитку психічних процесів та властивостей людини.

Психологічні тести являють собою певну систему завдань, надій­ність яких забезпечують систематичні дослідження серед представни­ків певних вікових, професійних, соціальних груп, результати та виснов­ки яких враховуються, беруться як еталон, підляганні, спеціальному математичному аналізуванню (кореляційному, факторному тощо).

Розрізняють тести вивчення інтелектуальних здібностей, рівня розу­мового розвитку особистості та тести успішності. Вони дають можли­вість з'ясовувати рівень розвитку окремих психічних процесів, рівень засвоєння знань, загального розумового розвшку особистості. Тести

як стандартизовані методи дослідження дозволяють зіставляти рівень розвитку та робити висновки про успішність навчання досліджуваних відповідно до вимог шкільних програм або професіограм різних спе­ціальностей.

Тести застосовуються як з науковою, так і з практичною метою.

Неодмінними умовами успішності використання цього методу до­слідження є:

1)                  обов'язковий комплекс випробувальних завдань;

2)        чітка стандартизація зовнішніх умов, в яких відбувається тес­тування;

3)        наявність більш або менш стандартної (фіксованої) системи оцінювання та інтерпретації одержуваних результатів;

4)        дотримання при оцінюванні встановлених норм, середніх по­казників правильного розв'язання завдань даного тесту, чітко визна­чених вимог до рівня знань, умінь і навичок для представників певної статі, віку або професії.

Тестові показники і оцінки мають не абсолютний, а відносний ха­рактер. Вони визначають лише місце, яке посідає досліджуваний від­носно певної норми.

Змістова різноманітність окремих видів психологічних тестів є при­чиною того, що їх поділ і класифікація є складним, до кінця не виріше­ним завданням.

За природою психічних властивостей, рівень розвитку яких по­трібно з'ясувати, психологічні тести поділяються на чотири основні категорії: 1) тести успішності, 2) тести здібностей, 3) тести таланту та 4) тести якостей особистості. За формою опитування розрізняють бланкові та апаратурні тести.

За кількістю досліджуваних, які одночасно беруть участь у тестуванні, психологічні тести поділяються на індивідуальні та групові. За принци­пом формулювання запитані, розрізняють вербальні і невербальні тести.

Щодо співвідношення форми завдань, запитань і форми, в якій да­ється відповідь, розрізняють тести множинного вибору, тести визна­чення правильності даного судження та проективні тести.

У психології тести є допоміжним прийомом дослідження; розроб­лення їх методики грунтується на засадах методології: системах знань, що описують відомі психічні явища, системах предметів психології, які вимагають вивчення, і системах методів дослідження недостатньо вивчених психічних явищ, свідомості і діяльності людини.

Тести здібностей

Цей тип випробувань застосовують для визначення міри вияву пев­них здібностей або здатності людини, на відміну від тестів успішності, призначення яких - оцінювати вже наявні знання або уміння.

Тести здібностей мають на меті встановити діагноз, спрогнозувати рівень знань або умінь, досягнення якого є ймовірним для учасника тесту за певних умов навчання або праці.

Результати виконання тесту оцінюються за кількістю правильно розв'язаних завдань, до того ж у більшості випадків для виконання тестів цієї категорії встановлюють певні часові ліміти.

За змістом розрізняють дві підгрупи тестів здібностей: тести за­гальних здібностей, або і сети інтелекту, і тес пі спеціальних здібнос­тей. Тести здібностей поділяються також на індивідуальні та групо­ві. Вони можуть бути як апаратурними, гак і бланковими.

Основними критеріями оцінювання доцільності застосування окре­мих тестів здібностей є їх надійність і валідність - міра відповідності того, що методиці приписується зробити, і того, що вона справді спро­можна виявити у психіці, свідомості або діяльності людини.

Тести інтелекту                                                                                                                                     Це випробування - вимірювання і оцінювання, до якого вдається дослідник, визначаючи рівень інтелектуальних здібностей і швидкості їх розвитку у дитини. У тестах, призначених для визначення міри ви­яву інтелектуальних здібностей, учасник дослідження отримує декіль­ка окремих оцінок, кожна з яких характеризує рівень розвитку певної розумової здатності, наприклад, схильність до логічного мислення, просторової уяви, гнучкість думки іощо Оцінювання здійснюється відповідно до норми (вікової, статевої тощо).

У тестах, призначених для визначення темпу інтелектуального роз­витку, оцінкою є коефіцієнт інтелектуальності. Найвідоміші тести цієї категорії- тести Бінс - Сімона і тест Вскслера. Тести для визначення рівня розвитку інтелекту поділяються на індивідуальні та групові. Гру­пові тести інтелекту є бланковими. Ллє думка, що тести інтелекту ви­значає так званий генетичний інтелект, < помилковою, що й доводять численні експеримент.

Більшість психологів вважа<, що тест ііпслскту визначають або актуальний рівень розумових щібностей, або актуальний темп їх роз­витку.

Тести успішності

Це різновид психологічних тестів, що застосовуються для визна­чення рівня знань або умінь, фактично здобутих індивідом у певній галузі навчальної або професійної діяльності. Переважна більшість тестів успішності належнії, до бланкових. Усі вони є груповими теста­ми. Тести успішності - це здебільшого тести множинного вибору.

Основний критерій для визначення ступеня ефективності того чи іншого тесту успішності - його валідність за змістом, тобто міра від­повідності виявлених досліджуваним знань і уміння їх застосовувати, оволодіння якими передбачає програма викладання певного навчаль­ного предмета або наукової дисципліни.

Тести таланту

Більшість психологічних тестів створено на функціональній осно­ві. Інтуїтивно вважалось, що кожне психічне явище є функцією, бо має певний зовнішній вияв, впливає на щось або на когось, залишаючи пев­ний відбиток. Функція певним чином відображається, віддзеркалюєть­ся. А якщо це справді так, то за логікою психічна функція може якось вимірюватись, підраховуватись. Отже, активність психічного - вели­чина змінна, значення якої різне, залежно від змінної величини.

Концепція творчості (В. В. Клименко, 1985, 1996) розроблена на принципі механізму психічних явищ. Функціональні основи психі­ки при цьому не відкидаються, але стають елементом системи меха­нізмів.

Анкетування

Анкетування - один із способів психологічного опитування. За до­помогою анкети досліджуються літературні, мистецькі, спортивні, професійні інтереси та вподобання, мотиви, ставлення до вибору дій, вчинків, різновидів праці, до тих чи інших переживань, їх оцінка. На запитання, сформульовані в анкеті, відповіді даються письмово.

До того ж запитання ставляться гак, що відповіді на них можуть бути описовими або альтернативними: "гак", "ні", "не знаю", "важко від­повісти". Анкета може містити варіанти відповідей, з яких учасникові пропонують вибрати одну, на його погляд, правильну відповідь. Вибір залежить від особистих переконань і зацікавлень респондента.

Запитання анкети мають констатуючий і мотиваційний характер, як і запитання під час бесіди та інтерв'ю. Анкета може бути іменна- де піддослідний указує своє прізвище та ім'я, дещо повідомляє про себе, та анонімна.

Анонімне анкетування здійснюють з мстою отримання більш від­вертих відповідей.

Анкетне дослідження дає змогу зібрати великий за своїм обсягом матеріал, що дає можливість вважати отримані відповіді досить імо­вірними. Його недоліком є суб'єктивність і випадковість відповідей, неможливість перевірки їх правильності та щирості.

Соціометрія

Соціометрія -дослідження або метод вибору, що застосовується для з'ясування взаємин у колективі, виявлення ставлення колег одних до одних, того, як вони оцінюють певні якості своїх співпрацівників, кому надається перевага, коли йдеться про обрання керівника, товариша.

Підставою для оцінювання (вияв ставлення) та вибору є почуття симпатії або антипатії до інших.

У психології застосовують соціомстричпу методику для вивчення групової диференціації, коли членам групи пропонують дати відповідь на такі, наприклад, іаиитаиня:

"З ким би ти хотів товаришувати?",

"Кого б ти хотів обрати керівником групи?".

Учень повинен назвати трьох учнів зі своєї групи, зазначити, кого б із них він хотів обрати в першу чергу, кого -- в другу і кого — в третю. "Вибори" можуть бути взаємно позитивними, взаємно негативними або позитивними (або негативними) з боку учня та негативними (по­зитивними) з боку того, кого б він хотів обрати.

Кількість позитивних і негативних "виборів" фіксується на матриці, після цього підраховують відсотки в кожному з них. Метод дає мож­ливість виявити реальне місце особистості в колективі за її діловими якостями, популярністю, міжособистісними стосунками.

 Психологічна експертиза

Експертиза (від лат. - досвідчений) у психології може використову­ватись як метод дослідження. Сутність експертизи полягає в тому, що вивчення і оцінювання явищ здійснюються знавцем, спеціалістом, екс­пертом, особою, яка користується довірою, має авторитет. Це розгляд і дослідження певних питань або проблем з метою дійти правильного висновку, дати дійсну оцінку тощо.

У сучасному суспільстві психолог дедалі частіше постає як експерт з питань оптимального залучення людських ресурсів до виробництва, управління, навчання та інших видів діяльності.

До послуг психологічної експертизи тепер вдаються управлінці, ме­дики, юристи, педагоги та ін. Теоретичні засади і конкретні процеду­ри психологічної експертизи є предметом аналізу прикладних галузей психологічної науки (інженерна, медична, юридична, педагогічна ді­яльність тощо).

Метод аналізу продуктів діяльності людини

У діяльності людина виявляє обізнаність з певних питань, свої вміння та навички, здібності, уважність і спостережливість, певні риси характеру. Отже, розглядаючи продукти діяльності людини, мож­на визначити різні психічні якості та властивості особистості, рівень і\ розвитку.

Продуктами діяльності учнів є виконані ними письмові роботи, малюнки, моделі, фотографії тощо. Зіставлення робіт, виконаних у різний час, на різних етапах навчання, дає змогу простежити

його розвиток, здатність удосконалювати уміння та навички, домага­тися акуратності, майстерності, виявляти кмітливість, наполегливість тощо. Саме це повинно стати предметом аналізу продуктів діяльності, а не, наприклад, вартість виготовленого продукту.

Аналіз продуктів діяльності людини може здійснюватися і в про­цесі їх створення. Спостерігаючи цей процес, можна виявити не тільки його якість, а й динаміку, темп роботи, вправність у дії, ставлення до завдання. Такі спостереження сприяють біль глибокому та всебічному вивченню розумових, емоційних, вольових та характерологічних якос­тей і властивостей особистості.

 Метод узагальнення незалежних характеристик

Метод узагальнення незалежних характеристик- це поєднання та узагальнення висновків багатьох спосгсрсжснь, які здійснювалися незалежно одне від одною, у різний час, за неоднакових умов щодо різних видів діяльності.

Отримані незалежні характеристики узагальнюються за певним принципом і під певним кутом зору, наприклад: розумові показники особистості, моральність, вихованість, дисциплінованість, спрямова­ність інтересів і здібностей, рівень культури, темп розвитку тих чи ін­ших якостей особистості.

Удаючись до методу узагальнених характеристик, учитель повинен мати власне уявлення про учня. Відгуки інших учителів про успіш­ність, дисциплінованість, схильності та здібності, активність потрібно враховувати не механічно, а вдумливо, перевіряючи їх вірогідність.

Такі характеристики дають змогу всебічно вивчити особистість, скласти її об'єктивну характеристику й визначити шляхи подальшого розвитку юнака або дівчини в процесі навчально-виховної роботи.

Удаючись у дослідженнях до методу самооцінки, виявляють рівень здатності особистості оцінювати себе загалом або свої окремі мораль­но-психологічні якості - психічні процеси, стани та властивості, на­приклад, уважність, спостережливість, пам'ять, кмітливість, правди­вість, чесність, принциповість, дисциплінованість, акуратність, влас­ний рівень культури, ввічливість, працьовитість, мужність, успіхи в навчанні, праці тощо.

Показники самооцінки с важливими для з'ясування рівня розвит­ку самосвідомості особистості, вміння критично ставитися до своїх вчинків, усвідомлення свого місця в колективі. Способів самооцінки є декілька. У деяких випадках досліджуванні'! оцшюг себе або власні якості за п'яти- або трибальною шкалою, в інших    йому пропонують

порівняти себе з кожним членом свого колективу, групи, класу (парне оцінювання) й оцінити себе самого:

1. "Я кращий, ніж він",
2. "Я такий самий",
3. "Я гірший, ніж він".

Метод самооцінки дає можливість визначити характерологічні осо­бливості особистості, такі, як рівень домагань, скромність або хвальку­ватість, розуміння власних особливостей. Дехто оцінює себе об'єктив­но, а дехто переоцінює або недооцінює власні можливості.

Показники рівня розвитку самооцінки учня або дорослого можуть бути відповідно використані з метою виховання.

Важливі зауваження стосовно методів вивчення психологічних особ­ливостей особистості подав К. Д. Ушинський. Він писав, що будь-яка людина, котра вміє заглянути всередину себе, є вже готовим курсом психології; важко знайти таку книгу, яка б не містила психологічного факту або погляду на психологічне явище; вся історія записує тільки історію душі людської, майже забуваючи історію тіла людини; кожний життєпис, кожна повість, кожен роман, кожен вірш - це безліч психо­логічних фактів і спостережень; немає такого педагогічного курсу, де б не було цілої системи психологічних роздумів; а яке широке поле для психологічних спостережень становить педагогічна практика!