Теоретичний матеріал до Теми 1

Наука психологія створила чимало шкіл, напрямів,концепцій.   Ставлення   до   них   було   різне,   аж   до   заперечення.

Інтроспективна психологія охоплює низку напрямів. Спільним у них є те, що всі вони користуються основним методом вивчення психіки — методом самоспостереження, тобто спостереження люди­ни за власною свідомістю.

Одним із напрямів інтроспективної психології є вчення про "внутрішній досвід", з позиції якого психічні явища пізнаються принципово іншим способом, ніж матеріальні (Дж. Локк (1632— 1704), Р. Декарт (1596—1650) та ін.). Інтроспективну психологію слід розглядати як важливий етап у розвитку науки. Зрештою, майже всі сучасні психологи вважають свідомість сукупністю феноменів, частину яких можна вивчати за допомогою самоспос­тереження, тобто інтроспекції (від лат. іпііокресіаге — дивлюся всередину).

Асоціативна психологія бере свій початок від стародавньої філо­софії. У межах цього напряму психічні явища пояснювалися переваж­но за допомогою поняття асоціації. Ще Арістотель висловив думку, що психічні явища поєднуються за суттю, подібністю та конт­растністю. Цей напрям у психології існував досить довго. Пізніші дослідження спонукали відмовитися від його абсолютизації, особли­во щодо мислення, психологічного обгрунтування навчання та ін. Так, було доведено, що побудоване на асоціативній теорії навчання дає репродуктивні знання. Але положення представників асоціатив­ної психології плідно використовуються в сучасній психології, нап­риклад, при поясненні деяких механізмів пам'яті у психоаналізі.

Дехто з представників асоціативної психології дотримувався тео­рії "елементаризму", згідно з якою свідомість складається з простих елементів (відчуття, згадування тощо), а ці елементи об'єднуються за законами асоціацій.

Психоаналітичний підхід розробив 3. Фройд (1856—1939) нап­рикінці XIX — на початку XX ст. спершу для лікування психічних захворювань, а згодом застосував для побудови гіпотез і теорій з психології, зокрема для пояснення ролі несвідомого в житті люди­ни. Фройд прагнув створити узагальнення не тільки психологічно­го, а й філософського характеру, побудувати оригінальну теорію психоаналітичної психології та філософії. У анатомії особистості Фройд виділяв три взаємодіючі компоненти: "Воно", "Я", "Над-Я". Несвідоме "Воно", за 3. Фройдом, є успадкованим людською орга­нізацією глибинним шаром, "киплячим котлом інстинктів", невга­мовних потягів людини. Свідоме "Я" є посередником між "Воно" і зовнішнім світом. "Я" виконує функцію впливу цього світу на несвідоме "Воно". "Над-Я" — це "інтерналізована версія суспіль­них норм і стандартів поведінки".

За 3. Фройдом, "Я" намагається підкорити собі "Воно", а якщо це не вдається, то "Я" підпорядковується "Воно", створюючи ви­димість своєї зверхності над ним. "Над-Я" теж може панувати над "Я", виступаючи в ролі совісті або несвідомого почуття провини. Отже, за 3. Фройдом, "Я" немовби стиснуте в лещатах багатьох су­перечностей. "Я", зазначає Фройд, перебуває під загрозою з боку ювнішнього світу, з боку "збурення" "Воно" і суверенності "Над-Я". Психоаналіз 3. Фройда з часом зазнав змін — з'явився нео-фрейдизм. Один із його представників — німецько-американський психолог Е. Фромм (1900-1980) — заперечив біологізм 3. Фройда, переглянув символіку несвідомого, зміщуючи акценти з придушен­ня сексуальності на конфліктні ситуації, зумовлені соціальними причинами. Він увів поняття "соціального характеру", трактуючи його як сполучну ланку між психологією індивіда й соціальною і іруктурою суспільства.

Об'єктивна психологія — психологічна школа, спрямована на застосування об'єктивних методів аналізу, заснованих на конвенціальних правилах фіксації психічних явищ. До таких проявів відносять поведінку, реакції, рефлекси тощо. З цієї школи беруть початок інші напрями у психології.)біхевіоризм та необіхевіоризм).

Гештальтпсихологія (від нім.  — цілісна форма, образ) — один із напрямів у психології 20—30-х років XX століття, створе­ний М. Вертгеймером (1880—1943), В. Келером (1887—1967), К. Коффкою (1886 — 1941) та іншими німецькими психологами. Вони виходили з примату цілого над частинами, форми над ма­теріалом. Початковим і основним елементом психіки гештальтисти вважають не відчуття, а цілісні образи — гештальти. Ці образи ви­никають унаслідок прагнення психічного поля свідомості індивіда утворювати прості, урівноважені, симетричні й замкнуті фігури, яким властиві константність і стійкість. Гештальтисти перенесли термін "гештальт" на мисленнєві й культурні утворення як цілісності, елементи яких пов'язані в єдину структуру.

Психологічну школу, пов'язану з діяльнісним підходом, було ство­рено в колишньому Радянському Союзі. Ця школа будувалася на принципах розвитку, предметності та історизму. Представники цієї школи творчо опрацьовували ідеї іноземних вчених, зокрема швейцарського психолога, філософа і логіка Ж. Піаже (1896—1980) про операційну концепцію інтелекту. Чимало розробок цієї школи мають певну наукову цінність.

Гуманістична психологія виникла на початку 50-х років XX ст. Представники цього напряму — американські психологи А. X. Маслоу (1908-1970) і К. Роджерс (1902—1982) та ін. зосереджували ува­гу на автономності, самоактуалізації, самовдосконаленні, свободі ви­бору, відповідальності, прагненні людини до вищих цінностей тощо.

У центрі уваги гуманістичної психології — проблеми особистості, її розвиток. На противагу психоаналізу представники гуманістичної психології підкреслюють роль свідомості і самосвідомості в при­чинній зумовленості людини. Наприклад, К. Роджерс розглядає ем-иатію як основний метод "центрованої на клієнтів" психотерапії, в якій психолог вступає в глибокий емфатичний контакт із пацієнтом і допомагає йому усвідомити себе повноцінною особистістю, здат­ною взяти на себе відповідальність за розв'язання власних проблем. Психологів цього напряму цікавили провідні мотиви в житті люди­ни, потреби особистості в позитивній оцінці тощо.

Когнітивна психологія (від лат. — знання, пізнання) — один із напрямів сучасної психології. Дослідження представників когнітивної психології пов'язані з аналізом різних аспектів розумової діяльності індивіда. До принципів когнітивної психології нале­жить трактування людини як діяльної, активно сприймаючої інфор­мацію особистості, яка керується певними планами, правилами стратегіями. Для представників когнітивної психології характерна спрямованість досліджень на перехід від розуміння складного фено­мена до простого. Значний вплив на розвиток поняттєвого апарату когнітивної психології справила теорія інформації та дослідження в 1.1 нузі штучного інтелекту.

Екзистенціальна психологія (від лат.— існування) — напрям, що грунтується на принципах гуманістичної психології та розумінні буття людини, пов'язаного із проблемами стресу і тривоги. Представники цього напряму вважають, що основними у психології мають бути проблеми часу, життя і смерті людини; її свободи, від­повідальності та вибору; спілкування, любові й одинокості людини; сенсу життя та пошук цього сенсу.

Аналітична психологія заснована швейцарським психологом і психіатром К. Г. Юнгом (1875—1961). Він трактував процес психіч­ного розвитку індивіда як асиміляцію свідомістю змісту особистого і колективного несвідомого. За К. Юнгом, центром психіки є архетип Самості (архетип — від грец. — початковий образ, ідея). Поняття Самість у Юнга вживається як архетип колективного несвідомого. Розвиток особистості, у процесі її індивідуалізації йде від свідомості до особистого несвідомого, а від нього — до колективного несвідо­мого, центром якого є Самість. К. Юнг зазначає, що у міфах, каз­ках, сновидіннях символами Самості часто виступають мудрий дідусь, хрест, коло, квадрат та інші символи Цілісності. Він вико­ристовує це поняття для обгрунтування самореалізації, глибини ко­лективного несвідомого. Кінцевою метою індивідуального розвитку є досягнення особистої неповторності. Згідно з К. Юнгом, людська психіка поєднує в собі різноманітні архетипи. Всі вони розгляда­ються як глибинний, початковий образ, який людина сприймає тільки інтуїтивно і який у результаті несвідомої діяльності вияв­ляється "на поверхні свідомості" у формі різноманітних уявлень, символів — важливого підґрунтя уяви, фантазії.

Термін своє використовується в аналітичній психології для оцінки суб'єктивного внутрішнього бачення, яке складається у суб'єкта про самого себе, про свої почуття, помисли тощо. Вжи­вається і поняття своє глибинне. Воно означає сукупність знань людини про свій внутрішній світ, незалежний від зовнішньої реаль­ності.

К. Юнг увів поняття комплекс — сукупність взаємопов'язаних, емоційно заряджених ідей. У психоаналізі комплекс трактується як несвідоме психічне утворення, що виникає внаслідок витіснення зі

свідомості ідей, пов'язаних із важливими для індивіда переживання­ми. Поширені поняття "комплекс меншовартості", "комплекс пере­ваги" тощо. Комплекс (від англ.  і лат. — зв'язок, поєднання) — термін, який використовується у психології для поз­начення хворобливого усвідомлення власної недосконалості.

Глибинна психологія — напрям, у якому вирішальне значення на­лається неусвідомленим компонентам, розташованим у "глибинах" психіки людини, захованим за поверхнею свідомості.