Короткий конспект лекцій з розділу "Соціологія" для підготовки до модульного контролю

13. 13. Етносоціологія як галузь соціології, що досліджує різні етнічні спільноти.

Кожна людина ідентифікує свою належність до певної спільноти. Етнічна самоідентифікація є однією з її базових ідентифікацій. Почуття етніч­ної спільності у давніх суспільствах було першим у розмежуванні на «своїх» і «чужих». Етнічне самовиз­начення людини є значно суттєвішим за усвідомлення територіальної відокремленості. Феномен етнічного, національного вивчають етнографія, соціальна антропологія, історія, філософія, політологія та ін. У просторі соціологічної науки проблемами етнічного та національного займає­ться етносоціологія.

Етносоціологія (від грец. — плем'я, народ) — галузь соціо­логії, що досліджує суть і функції різних етнічних спільнот (рід, плем'я, народність, нація) з метою з'ясування загальних зако­номірностей їх взаємодії та вироблення механізмів включення в існуючу систему соціальних відносин.

Як наукова дисципліна, вона існує на стику соціо­логії, етнографії та історії.

 Предмет етносоціології — взаємозв'я­зок загальних соціальних явищ і процесів з явищами та процесами етнічними.

Об'єкт — особливості етніч­них виявів соціального.

 Найважливіші проблеми етносоціології:

—  етнічна зумовленість характерних рис культури та побуту соціальних спільнот;

—  етнічні впливи на формування ціннісних орієн­тацій;

—  зв'язок національних чинників із особливостя­ми соціальної структури, міграційної і трудової мо­більності, урбанізації тощо;

—  соціальна детермінованість національної само­свідомості, міжнаціональних відносин;

—  сутність міжнаціональних конфліктів;

—  етно-мовні процеси .

Етносоціологія зосереджується на вивченні етніч­ної специфіки загальних соціальних явищ, досліджен­ні етнічних проблем — національної самосвідомості, мови, звичаїв та інших елементів культури.

Історичні аспекти розвитку етносоціологічної науки

В Україні як окрема дисципліна вона почала фор­муватися на межі 50—60-х років XX ст. Однак її заса­ди були закладені раніше, сформувавшись у лоні етно­графії, історії, фольклористики та інших наук, які ці­кавилися особливостями національної культури, тра­диціями народу.

В українських землях за часів розквіту романтизму (перша тре­тина XIX ст.) почали працювати  видатні вчені та збирачі фольклору І. Срезневський, М. Максимович,

М. Костомаров, В. Гнатюк, Ф. Колесса та ін. Етнографічні описи та роздуми про націо­нальні особливості історичної долі українського народу почали вписувати у формат викладання суспільних ди­сциплін. Подальший розвиток суто етнографічних дос­ліджень (наприклад, діяльність Відділення етнографії при Російському - географічному товаристві) давав бага­тий матеріал для наукових узагальнень у цій галузі.

Не залишилась осторонь цього процесу і соціологі­чна наука. Стараннями Максима Ковалевського (1851—1916) (робота Російської вищої школи суспіль­них наук у Парижі), а згодом М. Грушевського, який створив Український соціологічний інститут у Відні, етнографічні дослідження тогочасного та минулого становища українського народу набули системного ха­рактеру. Помітне місце посідали вони і в діяльності Всеукраїнської академії наук.

Але  до кінця 50-х років XX ст. вивчення етнографічних і національних аспектів сус­пільного життя було унеможливлене у зв'язку із за­грозами бути звинуваченим у «буржуазному націона­лізмі». Тому проблеми, які досліджує етносоціологія (феномен етносу, нації тощо), в Україні значилися як «ризиковані».

Певні зміни у ставленні до етносоціології відбулися у другій половині 60-х років. Радянська наука етносоціологічні проблеми розгля­дала здебільшого на межі між соціологією та етногра­фією, історією тощо.

У пострадянський час етносоціологія здебільшого переймалася соціальним розвитком етнічних груп у процесі трансформації політичного, економічного і со­ціального середовища.

Класичним зарубіжним дослідженням з етносоціо­логії вважають працю

Ф. Знанецького та У. Томаса «Польський селянин в Європі та Америці», видану в 20-ті роки XX ст.