Теоретичний матеріал. Витрати та ціни на продукцію

3. Поняття собівартості продукції. Калькуляція

Собівартість продукції - це грошова форма витрат на підго­товку виробництва, виготовлення та збут продукції.

Собівартість дозволяє зробити комплексну оцінку ступеня використання всіх ресурсів підприємства і рівень організації виробництва.

Чим раціональніше підприємство використовує виробничі ре­сурси, тим меншою за значенням буде і собівартість продукції.

Тому собівартість є одним із важливих показників ефективності виробництва.

Собівартість продукції має безпосередній зв'язок з її ціною. Цей показник є базою для визначення ціни товару, оскільки доцільно випускати лише таку продукцію, ринкова ціна якої є нижчою за її собівартість і забезпечує виробникові прибутковість (рентабельність) виробництва на бажаному рівні.

Метою планування собівартості:  є економічно обґрунтоване визначення вели­чини витрат, необхідних у планованому періоді для виробництва і збуту кожного виду та всієї промислової продукції підприємства, що відповідає вимогам щодо її якості.

У системі техніко-економічних розрахунків собівартість продукції визначається шляхом її калькулювання  - обчислення собівартості окремих виробів.

Отже, під калькуляцією собівартості розуміють процедуру обчислення вар­тості одиниці продукції в розрізі калькуляційних статей.

Калькулювання потрібне для обґрунтування цін на вироби, обчислення рентабельності виробництва, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах, визначення економічної ефективності різних організаційно-технічних заходів та обґрунтування інших господарських рішень.

На підприємствах, як правило, складають (обчислюють) планові та фактичні калькуляції. Перші обчислюються за плановими нормами витрат, другі — за їхнім фактичним рівнем.

Об'єкт калькулювання — це та продукція чи роботи (послуги), собівартість яких обчислюється.

Калькуляційна одиниця -  це одиниця виміру об’єкта калькулювання при обчисленні собівартості продукції.

У світовій практиці господарювання застосовуються різні ме­тоди калькулювання, що зумовлено різним призначенням калькуляцій, типом виробництва та традиціями управління виробництвом. Під час калькулювання витрати групують за калькуляційними статтями, номенклатура яких залежить від особливостей виробниц­тва.

Орієнтовна номенклатура калькуляційних статей витрат для більшості підприємств різних галузей виглядатиме так:

- сировина та матеріали;
- паливо та енергія на технологічні цілі;
- основна заробітна плата;
- додаткова заробітна плата;
- відрахування на соціальні потреби;
- утримання та експлуатація машин і устаткування;
- загальновиробничі витрати;
- загальногосподарські витрати;
- підготовка та освоєння виробництва;
- позавиробничі витрати (витрати на маркетинг).

Статті «Сировина й матеріали», «Паливо та енергія на технологічні цілі», «Основна заробітна плата», «Додаткова заробітна плата» та «Відрахування на соціальні потреби» включають прямі витрати.

!!!!! Вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, не включається до елементу операційних витрат «Матеріальні витрати».

До складу елемента «Витрати на оплату праці» включаються заробітна плата за окладами й тарифами, премії та заохочення, матеріальна допомога, компенсаційні виплати, оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші витрати н; оплату праці.

До складу елемента «Відрахування на соціальні заходи» (22%) включають Єдиний соціальний внесок (ЄСВ).

Стаття «Утримання та експлуатація машин і устаткуван­ня» є комплексною та охоплює такі витрати, як амортизаційні відра­хування ос­новних фондів, витрати на електроенергію, стиснуте повітря, паль­не для приведення їх у дію, технологічний інструмент, ремонт, оп­лату праці з відповідними відрахуваннями на соціальні потреби робітників, які обслуговують машини (наладчики, електрики, слю­сарі та ін.). На ці витрати складається кошторис для кожного цеху (виробництва) на рік (квартал). На одиницю кожного різновиду про­дукції витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткуван­ня обчислюються методом розподілу, зазвичай, пропорційно основній зарплаті виробничників.

Статті «Загальновиробничі витрати» і «Загальногосподарські витрати» близькі за змістом і різняться тільки за рівнем узагаль­нення витрат. Витрати, що входять до складу цих статей, коротко охарактеризовано при класифікації витрат у попередньому розділі.

Стаття «Підготовка та освоєння виробництва» може містити три різновиди витрат на: освоєння нових підприємств, вироб­ництв, цехів, агрегатів (пускові витрати); підготовку та освоєння нової продукції; підготовчі роботи в добувній промисловості. Ці витрати списуються на продукцію рівними частками за встановле­ний період їхнього відшкодування. Витрати на підготовку та ос­воєння нової продукції в серійному і масовому виробництві згідно з прийнятим порядком фінансуються із прибутку або з позабю­джетних фондів фінансування науки і техніки.

Стаття «Позавиробничі витрати» містить витрати на вивчення ринку, на рекламу та продаж продукції. Деякі з цих витрат є пря­мими (витрати на тару, пакування, рекламу, транспортування, в певний район ринку). Непрямі витрати (на аналіз ринку, комісійні виплати організаціям збуту, проведення ярмарків тощо) розподіляються між виробами пропорційно їхній виробничій собівартості.

Таблиця  -  Калькуляція виробу

№	Назва статті	Сума, грн. (приклад розрахунку)
1	Сировина та матеріали
2	Купівельні напівфабрикати, комплектуючі вироби
3	Транспортно-заготівельні витрати
4	Зворотні відходи (вираховуються)
5	Енергія технологічна
Разом матеріальні витрати		1+2+3-4+5
6	Основна заробітна плата
7	Додаткова заробітна плата
8	Відрахування на соціальні заходи
9	Витрати на утримання та експлуатацію машин і обладнання
10	Загальновиробничі витрати
Виробнича собівартість		Разом матеріальні витрати + 6+7+8+9+10
11	Загальногосподарські (адміністративні) витрати
12	Позавиробничі витрати (витрати на збут)
Повна собівартість		Виробнича собівартість +11+12

МЕТОДИ КАЛЬКУЛЮВАННЯ

ПОЗАМОВНИЙ МЕТОД - об’єктом калькулювання при цьому методі виступає виробниче замовлення, що відкривається на виріб (невелику групу виробів) або частину виробу, окрему роботу чи послугу. Як правило, кожне замовлення призначене для окремого замовника, споживача, отримувача. Витрати на виробництво при цьому обліковують за такими замовленнями.

Цей метод застосовують:

— при одиничному або дрібносерійному виробництві продукції, особливо за умови, що продукція, яка виробляється за кожним замовленням, якщо не унікальна, то хоча б істотно відрізняється від продукції інших замовлень;

— при виробництві складної та великої продукції (виробів);

— при виробництві з тривалим технологічним циклом;

— при виконанні робіт і наданні послуг.

Таким чином, позамовний метод використовують на підприємствах, які виробляють одиничні екземпляри, що не повторюються, або невеликі партії виробів одного виду, при виготовленні виробу, який є унікальним або виконується за спеціальним замовленням. Зокрема, його застосовують у важкому машинобудуванні, суднобудуванні, літакобудуванні, будівництві, науці та інтелектуальних послугах (аудит, консультування), меблевій промисловості, ремонтних роботах тощо. Цей метод може застосовуватися тільки за умови, що основні матеріали, основна заробітна плата робітників, зайнятих у виробництві, та інші прямі витрати більш-менш легко ідентифікувати з конкретною продукцією, роботами чи послугами (або їх групами).


ПОПЕРЕДІЛЬНИЙ МЕТОД - об’єктом калькулювання при попередільному методі виступає переділ, а всередині переділу — певні види продукції, об’єднані в калькуляційні групи. 

Переділ — це закінчена частина технологічного процесу або сукупність виробничих операцій, у результаті яких із сировини та матеріалів виходить проміжний продукт (напівфабрикат) або з напівфабрикату готовий виріб. Виділення цього проміжного продукту здійснюють за умови, що він має власний напрям використання, а отже, може бути реалізований на сторону.

Перелік переділів визначають на основі технологічного процесу і виходячи з можливостей планування, обліку та калькулювання собівартості продукції кожного переділу і оцінки НЗВ.

Попередільний метод обліку витрат на виробництво в основному застосовують на підприємствах та виробництвах з повторюваною, однорідною за вихідною сировиною, матеріалами і характером обробки масовою продукцією. При цьому продукцію виготовляють в умовах однорідного, безперервного і, як правило, короткого технологічного процесу або низки послідовних процесів, кожен з яких (або їх група) становить окремі самостійні переділи.

Отже, зазначений метод характерний:

— для масових виробництв, у яких готова продукція виробляється шляхом обробки вихідної сировини (заготовок) на декількох етапах (переділах, процесах), що йдуть послідовно один за одним. При цьому частина продукції проходить усі передбачені етапи та реалізується як кінцевий продукт переробки. Інші частини можуть пройти тільки ту чи іншу кількість початкових етапів і будуть реалізовані як проміжні продукти;

— для виробництва більш-менш однорідної продукції;

— у разі нетривалого технологічного циклу;

— за умови, що весь процес виробництва може бути розбитий на операції, які постійно повторюються.

Попередільний метод може застосовуватися також у виробництвах із комплексним використанням сировини.

Класичними прикладами попередільного виробництва є нафтопереробка, хімічна, металургійна, текстильна, цементна, лакофарбна, харчова, борошномельна, целюлозно-паперова, скляна промисловість.