Професійне вигорання

3. Причини професійного вигорання поліцейських. Наслідки професійного вигорання

Стрес на робочому місці - невідповідність між особистістю і вимогами, які
до неї пред’являються - є ключовим компонентом вигорання.
 До основних організаційних факторів, які сприяють вигоранню,
належать: високе службове навантаження; відсутність чи нестача соціальної
підтримки з боку колег і керівництва; недостатня винагорода за роботу; високий
ступінь невизначеності в оцінці роботи; неможливість впливати на прийняття
рішень; неоднозначні вимоги до праці; постійний ризик дисциплінарних санкцій;
одноманітна, монотонна і безперспективна діяльність; необхідність зовнішньо
проявляти емоції, які не відповідають реаліям; відсутність вихідних, відпусток та
інтересів поза службою.
Розвитку вигорання сприяють особистісні особливості: високий рівень
емоційної лабільності; високий самоконтроль, особливо при вольовому
придушенні негативних емоцій; раціоналізація мотивів своєї поведінки;
схильність до підвищеної тривоги і депресивним реакціям, пов’язаним з
недосяжністю "внутрішнього стандарту" і блокуванням в собі негативних
переживань; ригідна особистісна структура.
Часто вигорання спричиняється невідповідністю між прагненням
працівників мати більшу ступінь самостійності в роботі, самим шукати способи і
методи досягнення тих результатів, за які вони відповідають, і жорсткою,
нераціональною політикою адміністрації в організації робочої активності і
контролю за нею. Результат такого контролю - виникнення почуття непотрібності
своєї діяльності і відсутність відповідальності.
Причинами професійного вигорання організації є постійні протиріччя в
стратегічному й тактичному управлінні; надмірні, нереалістичні вимоги до
роботи; передача відповідальності співробітникам, які не мають повноважень;
відсутність об’єктивних критеріїв для оцінки результатів праці; неефективна
система мотивування персоналу.
ФАЗИ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ
Синдром професійного вигорання виникає поетапно і ділиться на три
фази:
Фаза «Тривожна напруга» - передвісник і «пусковий механізм» у
формуванні емоційного вигорання:
1. Переживання психотравмуючих обставин.
2. Незадоволеність собою.
3. Відчуття безвиході.
4. Тривога і депресія: відчуття незадоволеності діяльністю і собою породжує
велику напругу у формі переживання ситуативної або особистісної тривоги.
Фаза «Емоційно-етична дезорієнтація»: виявляється в тому, що у
працівника емоції не спонукають або не достатньо стимулюють етичні відчуття.
Не проявляючи належного емоційного ставлення до свого підопічного (клієнта,
пацієнта, свідка і так далі), він захищає свою стратегію: виправдовується перед
собою за припущену грубість або відсутність уваги до суб’єкта, раціоналізує свої
вчинки або проектує відповідальність на суб’єкта, замість того, щоб адекватно
визнати свою провину.
Симптоматика фази: у працівника спостерігається розширення сфери
економії емоцій: проявляється поза професійною діяльністю. На роботі
спеціаліст так втомлюється від контактів, розмов, відповідей на запитання, що
йому не хочеться спілкуватися навіть з близькими. Проявляється редукція
професійних обов’язків: виявляється в спробах полегшити або скоротити
обов’язки, які вимагають емоційних витрат.
Фаза «Виснаження». Характеризується більш або менш вираженим
падінням загального тонусу і ослабленням нервової системи. Емоційний захист
стає невід’ємним атрибутом особи.
 Симптоматика фази:
1. Емоційний дефіцит: емоційно професіонал вже не може допомогти
суб’єктам своєї діяльності.
2. Емоційна відчуженість: працівника майже ніщо не хвилює: ні
позитивні, ні негативні обставини.
3. Особисте відсторонення, або деперсоналізація: повна або часткова
втрата інтересу до людини – суб’єкта професійної діяльності.
4. Психосоматичні та психовегетативні порушення: виявляються на
рівні психічного і фізичного самопочуття