Конспект. Еволюція теорії та практики менеджменту

2. Класичні теорії менеджменту

У другій половині, й особливо наприкінці XIX століття, економіч­ні процеси значно ускладнюються, утворюються величезні корпорації, відбувається централізація банків і транспортних мереж, прискореними темпами розвивається науково-технічний прогрес. У цей час людство стає свідком дійсно революційних винаходів та відкриттів, що розкри­вали нові безмежні можливості для масового виробництва товарів ши­рокого вжитку. Значно посилюється конкурентна боротьба, що вимагає застосовувати нові маркетингові підходи у господарській діяльності під­приємств та організацій.

Усе це вимагало більшої спеціалізації управління, а відтак місце індивідуального власника і керівника почав обіймати найманий спеціаліст-менеджер.

Справжня історія менеджменту як науки та професійної ді­яльності пов'язується з дослідженнями талановитих вчених двадцятого століття — Ф. Тейлора, А. Файоля, Г. Емерсона, Е. Мейо, П. Друкера та інших, які започаткували відповідні школи та концепції менеджменту.

1.   Класична теорія

1.1 Школа наукового управління

 

Хронологічно першою є наукова школа менеджменту Фредеріка Вінслоу Тейлора, який основні положення своєї теорії виклав у роботі «Принципи наукового управління» (1911).

Тейлору та його од­нодумцям (Генрі Гант, Френк і Ліллі Гілберт) належить ідея розділення виробничого процесу на окремі операції аж до мікрорухів, ретельне ви­вчення часу, рухів та зусиль, які витрачає робітник для здійснення пев­них видів робіт,і на цій основі вироблення найбільш ефективних мето­дів та прийомів праці.

Впровадження системи Тейлора на заводі «Тейбор» у Філадельфії, а потім і на підприємствах Г. Форда дало блискуче підтвердження ефек­тивності школи наукового управління. Разом із тим, слід зауважити, що уявлення Тейлора про управління було суто механістичним, люди­на розглядалась ним як гвинтик у величезному виробничому механізмі.

Сам Тейлор стосовно ролі людини на виробництві висловлювався так: «Нині однією з головних вимог, що висуваються до людини, до професійних обов'язків якої входить, наприклад, контроль ро­боти заводського станка, є її флегматичність і психічна непро­никливість. Іншими словами, спосіб мислення сучасного робітни­ка мало чим повинен відрізнятись від способу мислення робочого мула».

Практичне втілення принципів наукового управління Тейлора ви­магало нової організації управління. Значна увага приділялась і змінам у формах оплати праці: була введена оплата за результатами фактично виконаної роботи.

1.2  АДМІНІСТРАТИВНА (КЛАСИЧНА) ШКОЛА

Засновником цієї школи був французький інженер, дослідник проблем керування організаціями Анрі Файоль. У своїй книзі «Загаль­ний і виробничий менеджмент», яка була опублікована 1923 р. у Фран­ції, а згодом 1930 р. у Сполучених Штатах, Файоль виклав свої погляди на вдосконалення практики управління підприємством. 

Анрі Файоль вперше сформулював загальні управлінські функції:

• • • • • • • передбачення;
            • планування;
            • організацію;
            • координування;
            • контроль.

Анрі Файоль сформулював “Універсальні принципи управління”!!!

Внесок Файоля у розвиток менеджменту був настільки зна­чним, що більшість сучасних менеджерів вважають його батьком адмі­ністративного управління й досі використовують у своїй практиці озна­чені принципи і функції. Загалом, класична теорія менеджменту стала важливим підґрунтям для подальших теорій та підходів. Ідеї А. Файоля були розвинуті в працях його послідовників Г. Емерсона, Л. Урвіка, Г. Форда, Макса Вебера.

 

Макс Вебер сформулював “концепцію ідеальної бюрократії”!!!

Характеристика моделі ідеальної бюрократії Макса Вебера

1.  Високий ступінь розподілу праці.
2.  Чітка управлінська ієрархія.
3.  Численні правила, стандарти та показники оцінки роботи.
4.  Дух формальної знеособленості (відсутність симпатій та переваги до окремих робітників).
5.   Підбір кадрів в організації за їх діловими та професійними якостями.

!!!!! Як в науковій школі, так і в адміністра­тивному менеджменті спостерігався спрощений, механістичний підхід у дослідженні організацій та управлінських процесів, особливо стосовно ролі людини на виробництві.

2. Неокласична (поведінкова) теорія

2.1 Школа людських стосунків

 Родоначальниками цього напрямку вважають Мері Паркер Фоллетт і Елтона Мейо.

Мейо дійшов висновку, що на продук­тивність праці робітника істотно впливає ставлення до нього як до осо­бистості з боку адміністрації та колег, отже керівники підприємств по­винні орієнтуватись здебільшого на людей, ніж на продукцію, віддаючи перевагу соціально-психологічним методам управління.

Особливою популярністю нині користується теорія Абрахама Маслоу, згідно з якою в основі мотивації знаходиться ієрархія потреб, поступове задово­лення яких і є основним спонукальним чинником поведінки людини.

Дослідники психологічної школи вважали, що коли керівництво проявляє велику турботу про своїх працівників, то й рівень задоволеності їх буде зростати, а це приведе до підвищення продуктивності. Вони рекомендували використовувати прийоми управління людськими відносинами, які місти­ли більш ефективні дії безпосередньо керівників, консультації з робітника­ми та надання їм більш широких можливостей спілкування на роботі.

2.2  Школа організаційної поведінки

Серед найбільш великих постатей розвитку поведінкового напрямку можна згадати Ренсіса Лайкерта, Дугласа Мак-Грегора і Фредеріка Герцберга. Вони вивчали різні аспекти соціальної взає­модії, мотивації, характеру влади й авторитету, організаційної структури, комунікації в організації, лідерства, зміни змісту роботи та якості родово­го життя.

Якщо школа людських відносин зосереджувала свою увагу головним чином на методах налагодження міжособистісних відносин, то новий підхід намагався допомогти працівнику усвідомити свої власні можливості.

Найважливішими чинниками продуктивності праці вважають­ся задоволення роботою, управління стресами, лідерство, групова ди­наміка, організаційна політика, профілактика та вирішення конфліктів тощо.

Модель теорії X і теорії Y Дугласа МакГрегора найліпше пояснює суть людських стосунків.

    

Теорія X передає негативний погляд на люди­ну, яка є від природи лінивою, безініціативною, безвідповідальною й спонукається до роботи лише силою наказу, контролю й загрозою покаран­ня.

Теорія Y відображає протилежну позицію у ставленні до робітників: для людини праця є природною потребою, отже вона працює, керуючись духовними та соціальними чинниками, сама себе контролює, виявляє іні­ціативу й відповідальністі.

3. КІЛЬКІСНА ТЕОРІЯ

Найбільш відомими представниками цієї школи є Д. Марч, Г. Саймон, Р. Акофф, Д. Вудворд, Д. Томпсон,    Н. Лоуренс.

Теоретики цієї школи розглядали управління як систему математичних моделей та процесів.

В основу кількісної школи покладено ідею про те, що управління є певним логічним процесом, який можна відобразити за допомогою математичних символів та залежностей.

Кількісна теорія збагатила менеджмент математичним апаратом для ухвалення рішень, планування, організації та контролю виробничого процесу.

Дослідження в межах кількісної школи передбачає реалізацію певних дій (процедур):

1. Виявлення операційної проблеми.

2. Вироблення моделі ситуації, яка спрощує реальність і подає її абстрактно;

3. Надання змінним моделі кількісних значень з метою описати кожну змінну та зв'язки між ними.