Print this chapterPrint this chapter

Колективний договір та колективні угоди

2. Колективні переговори.

Укладенню колективних договорів передують колективні переговори, їх важливість підкреслює і ст. 6 Європейської соціальної хартії (переглянутої") 1996 р., згідно з якою з метою забезпечення ефективного здійснення права на укладення колективних договорів Сторони зобов'язуються сприяти: а) проведенню спільних консультацій між працівниками та роботодавцями; б) якщо це необхідно і доцільно, створенню механізму переговорів на добровільній основі між роботодавцями або організаціями роботодавців та організаціями працівників з метою регулювання умов праці за допомогою колективних договорів; в) створенню та використанню належного механізму примирення та добровільного арбітражу для вирішення трудових спорів.

Оскільки в КЗпП України і в Законі України "Про колективні договори і угоди" не має визначення поняття "колективні переговори", слід скористатися тим, яке дано в ст. 2 Конвенції МОП "Про сприяння колективним переговорам" № 154: колективні переговори — це всі переговори, що відбуваються між підприємцем, групою підприємців або однією чи кількома організаціями підприємців, з однієї сторони, і однією чи декількома організаціями трудящих — з другої, з метою: а) визначення умов праці й зайнятості: 6) регулювання відносин між підприємцями і трудящими; в) упорядкування відносин між підприємцями (чи їх організаціями) й організацією (чи організаціями) трудящих.

Право на ведення переговорів і укладення колективних договорів, угод, відповідно до ст. 12 КЗпП України та статей 3,4 Закону України "Про колективні договори і угоди", надається сторонам соціального діалогу, склад яких визначається відповідно до законодавства про соціальний діалог. Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України "Про соціальний діалог в Україні" до таких сторін належать:

1) на національному рівні - профспілкова сторона, суб'єктами якої є об'єднання професійних спілок, які мають статус всеукраїнських;

сторона роботодавців, суб'єктами якої є об'єднання організацій роботодавців, які мають статус всеукраїнських; сторона органів виконавчої влади, суб'єктом якої є Кабінет Міністрів України;

  • 2) на галузевому рівні - профспілкова сторона, суб'єктами якої є всеукраїнські профспілки та їх об'єднання, що діють у межах певного виду або кількох видів економічної діяльності; сторона роботодавців, суб'єктами якої є всеукраїнські об'єднання організацій роботодавців, що діють у межах певного виду або кількох видів економічної діяльності; сторона органів виконавчої влади, суб'єктами якої є відповідні центральні органи виконавчої влади;
  • 3) на територіальному рівні - профспілкова сторона, суб'єктами якої є профспілки відповідного рівня та їх об'єднання, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці; сторона роботодавців, суб'єктами якої є організації роботодавців та їх об'єднання, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці; сторона органів виконавчої влади, суб'єктами якої є місцеві органи виконавчої влади, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. На території відповідної адміністративно-територіальної одиниці стороною соціального діалогу можуть бути органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством;
  • 4) на локальному рівні - сторона працівників, суб'єктами якої є первинні профспілкові організації, а в разі їх відсутності - вільно обрані для ведення колективних переговорів представники (представник) працівників; сторона роботодавця, суб'єктами якої є роботодавець та/або уповноважені представники роботодавця.

За наявності на підприємстві кількох профспілок чи їх об'єднань або інших уповноважених трудовими колективами на представництво органів вони повинні сформувати спільний представницький орган для ведення переговорів і укладення колективного договору.

У разі недосягнення згоди щодо колективного договору у спільному представницькому органі загальні збори (конференція) трудового колективу приймають найбільш прийнятний проект колективного договору і доручають профспілці або іншому уповноваженому трудовим колективом органу, який розробив проект, на його основі провести переговори і укласти затверджений загальними зборами (конференцією) колективний договір від імені трудового колективу з роботодавцем.

У разі недосягнення згоди у спільному представницькому органі угода вважається укладеною, якщо її підписали представники профспілок чи їх об'єднань, до яких входить більшість найманих працівників держави, галузі, території.

Зазначений вище Закон та КЗпП України допускають можливість укладання колективного договору як всіма професійними спілками підприємства, установи, організації, так і окремими з них, а також іншими органами, уповноваженими трудовим колективом. Однак участь професійної спілки в укладанні колективного договору не впливає на здійснення нею своїх повноважень і не є ознакою для визначення професійної спілки такою, що діє на підприємстві, в установі, організації (Рішення Конституційного Суду України у справі про профспілку, що діє на підприємстві від 29 жовтня 1998 р. № 14-рп/98).

Будь-яка із сторін не раніш як за три місяці до закінчення строку дії колективного договору або у строки, визначені ним, письмово повідомляє другу сторону про початок переговорів, яка, у свою чергу, протягом семи днів повинна їх розпочати.

Для ведення переговорів і підготовки проекту колективного договору утворюється робоча комісія з представників сторін. її склад визначається сторонами. Сторони переговорів зобов'язані надавати учасникам переговорів всю необхідну інформацію щодо змісту колективного договору. Учасники переговорів не мають права розголошувати державної та комерційної таємниці і підписують відповідні зобов'язання. Чинне трудове законодавство не встановлює переліку інформації, яка може бути необхідною сторонам при веденні колективних переговорів. Документи ж МОП дають уявлення про інформацію, потрібну для таких переговорів. Так, Рекомендація МОП № 163 "Про сприяння колективним переговорам" (1981 р.) передбачає, що за необхідності належить вживати відповідних до національних умов заходів, щоб сторони мали доступ до інформації, потрібної для компетентного ведення переговорів. З цією метою роботодавці приватного й державного секторів повинні на прохання організацій працівників подавати інформацію про соціально-економічне становище виробничого підрозділу, в рамках якого ведуться переговори, та підприємства у цілому, потрібну для компетентного ведення переговорів. Якщо розголошення частини цієї інформації може завдати шкоди підприємству, її надання може бути обумовлено зобов'язанням вважати її до необхідної міри конфіденційною. Державні органи повинні надавати потрібну інформацію про загальне соціально-економічне становище країни і відповідної галузі тією мірою, наскільки розголошення такої інформації не завдає шкоди національним інтересам. У Рекомендації МОП № 129 "Про зв'язок між адміністрацією і трудящими на підприємстві" (1967 р.) міститься перелік інформації, яку адміністрації належить надавати представникам трудящих або їм самим.

Робоча комісія готує проект колективного договору з урахуванням пропозицій, що надійшли від працівників і приймає рішення, яке оформляється відповідним протоколом.

Для врегулювання розбіжностей під час ведення колективних переговорів використовують примирні процедури. Порядок проведення примирних процедур регулює Закон України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" від 3 березня 1998 р., згідно зі ст. 2 якого колективний трудовий спір - це, в тому числі і розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо укладення чи зміни колективного договору.

Якщо в ході переговорів сторони не дійшли згоди з незалежних від них причин, то складається протокол розбіжностей, до якого вносяться остаточно сформульовані пропозиції сторін про заходи, необхідні для усунення цих причин, а також про строки відновлення переговорів. Протягом трьох днів після його складання сторони консультуються, формують зі свого складу примирну комісію, а в разі недосягнення згоди звертаються до посередника, обраного ними ж. Примирна комісія або посередник у термін до семи днів розглядає протокол розбіжностей і виносить рекомендації щодо суті спору. У разі недосягнення згоди між сторонами відносно внесення рекомендацій допускаються організація та проведення страйків у порядку, що не суперечить законодавству України. Для підтримки своїх вимог під час проведення переговорів щодо розробки, укладення чи зміни колективного договору, угоди профспілки, інші уповноважені працівниками органи можуть проводити у встановленому порядку збори, мітинги, пікетування, демонстрації.

Особи, які беруть участь у переговорах як представники сторін, а також спеціалісти, запрошені для участі в роботі комісій, на період переговорів та підготовки проекту звільняються від основної роботи із збереженням середнього заробітку та включенням цього часу до трудового стажу. Всі витрати, пов'язані з участю в переговорах і підготовці проекту, компенсуються в порядку, передбаченому законодавством про працю, колективним договором, угодою.