Соціалізація дітей та підлітків як один з основних компонентів безбар’єрності в освіті

2. Переваги соціалізації дитини/підлітка у колективі однолітків

Одним із важливих завдань інклюзивної освіти є не лише засвоєння системи знань, але й формування практичних умінь і навичок у дитини з ООП, необхідних для її подальшої соціалізації.

У доповіді Міжнародної комісії з питань освіти для ХХІ століття ЮНЕСКО йдеться про те, що освіта спрямована на створення можливостей для людини жити серед людей, розуміти близьких, поважати їхні традиції, духовну спадщину, сприяти співробітництву, розвитку критичного мислення та умінню розв’язувати конфлікти.

Автором терміну «соціалізація» є американський соціолог Ф.Г. Гідінгс, який у 1887 році у книжці «Теорія соціалізації» вжив його в значенні «розвиток соціальної природи або характеру індивіда, підготовка до соціального життя».

Проблеми соціалізації отримують висвітлення у філософії, соціології, антропології, соціальній психології та педагогіці і кожна з цих наук акцентує увагу на певному аспекті цього процесу. Серед найбільш вживаних визначень соціалізації є:

процес, під час якого дитина поступово перетворюється на особистість, яка розуміє саму себе та навколишнє середовище, набуває знань і навичок, притаманних культурі;
процес інтеграції індивіда у суспільство, у різноманітні типи соціальних спільнот (група, соціальні інститути, соціальна організація) шляхом засвоєння ним елементів культури, соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються соціально-значущі риси особистості;
процес розвитку людини як соціальної істоти, її становлення як особистості;
процес засвоєння індивідом соціального досвіду, системи соціальних зв’язків і стосунків;
процес засвоєння індивідом знань, досвіду, норм і цінностей, включення його до системи соціальних зв’язків і стосунків, необхідних для його становлення та життєдіяльності в суспільстві;
способи формування умінь і соціальних установок індивідів, які відповідають їх соціальним ролям; процес становлення особистості, навчання і засвоєння індивідом цінностей, норм, установок, зразків поведінки, притаманних певному суспільству, соціальній спільноті, групі.

Структура процесу соціалізації збігається з хронологією розвитку особистості:

народження, вік немовляти, раннє дитинство, дошкільний вік, шкільний вік, підлітковий вік, юність тощо. На кожному з цих етапів є певний спосіб соціалізації, що знаходить своє вираження у провідних видах діяльності: грі, навчанні, входженні в систему сімейних, групових, фахових, етнічних, виробничих та інших стосунків.

Варто зазначити, що одночасно з терміном «соціалізація особистості» використовуються такі терміни як «розвиток особистості», «виховання», «освіта».

Так, поняття «розвиток особистості» характеризує послідовність і поступальність змін, що відбуваються у свідомості та поведінці людини. Визнання особистості суб’єктом соціальної діяльності надає особливого значення ідеї її розвитку: дитина, підростаючи і розвиваючись, стає таким суб’єктом, тобто процес її розвитку неможливо уявити без засвоєння нею системи соціальних зв’язків і стосунків. Відповідно, термін «розвиток» акцентує більше уваги на активності особи, ніж «соціалізація».

Виховання – це спеціально організований, цілеспрямований процес формування морально-духовної, життєво компетентної особистості, яка успішно самореалізується в соціумі як громадянин, сім’янин, професіонал. Отже, в понятті «виховання» акцент робиться на цілеспрямованість, планомірність процесу впливу, а під суб’єктом впливу розуміють і спеціальний інститут, і людину.

Поняття «освіта» відображає і процес, і спосіб, і результат передачі людині певного обсягу знань. Отже, якщо виходити з визначення поняття «соціалізація», то стає зрозумілим, що це поняття за змістом ширше, ніж поняття «формування», «виховання», «освіта» і «розвиток» особистості. Поняття «соціалізація» охоплює як процеси цілеспрямованого формування особистості (наприклад, освіта чи виховання), так і всю сукупність стихійних, неспрямованих дій, які впливають на становлення особистості, на процес входження її в суспільство.

Існують різні класифікації факторів соціалізації, які можна об’єднати у три групи: макрофактори, мезофактори, мікрофактори.

Існують різні класифікації факторів соціалізації, які можна об’єднати у три групи:

Таблиця 4

Класифікація факторів соціалізації

Макрофактори

(гр. makros – великий, великих розмірів)

космос, планета, світ, країна, суспільство, держава – впливають на

соціалізацію всіх жителів планети або дуже великих груп людей, які проживають у певних країнах

Мезофактори

(гр. mesos – середній, проміжний)

умови соціалізації великих груп людей, які виділяються за національною ознакою (етнос як фактор соціалізації); за місцем і типом поселення, в якому вони живуть (регіон, місто, село, селище); за належністю до аудиторії тих чи інших засобів масової комунікації (радіо, телебачення, кіно тощо)

Мікрофактори

(гр. mikros – малий)

соціальні групи, що безпосередньо впливають на конкретних людей (сім’я, група однолітків, мікросоціум, організації, в яких здійснюється

соціальне виховання, – освітні, професійні, громадські тощо).

У розвитку дитини з ООП можна визначити декілька етапів її соціалізації.

Перший етап – входження дитини в соціум. На цьому етапі соціалізація дитини з ООП не може бути досягнута без залучення до цього процесу її батьків. Сім’я як соціальний інститут покликана соціалізувати дитину. Власне, сім’я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини з ООП і несе відповідальність за створення належних умов для цього . У родині складаються перші уявлення про людські цінності, характер взаємостосунків між людьми, формуються моральні якості дитини з ООП. У зв’язку з цим успішність соціалізації в сім’ї залежить від того, наскільки адекватно члени родини реагують на особливості розвитку дитини з ООП. Негативно в цьому аспекті можуть впливати такі типи сімей:

Авторитарна сім’я	Сім’я, в якій дружина підлегла чоловікові, а діти – батькам. У сім’ї панує нездорова емоційна атмосфера, де батьки не тільки байдужі, але грубо ставляться до дітей, пануючим є почуття страху
Неблагополучна сім’я	Сім’я, яка через певні причини повністю або частково втратила свої виховні можливості. У такій сім’ї культурний рівень подружжя зазвичай є достатньо низьким, поширене пияцтво, діти з цих сімей найчастіше складають основний контингент важковиховуваних дітей. Як правило, виявлення у дітей наявності ООП здійснюється під час навчання у школі
Неповна сім’я	Сім’я, яка включає тільки одного з батьків з однією неповнолітньою дитиною або декількома неповнолітніми дітьми, утворюється внаслідок припинення шлюбу, смерті одного з батьків або їх роздільного проживання. У таких сім’ях, як правило, зовнішні конфлікти не спостерігаються, але поступово відбувається фактична втрата впливу батьків на формування і розвиток дитини
Молода сім’я	Сім’я, у якій вік чоловіка і дружини не перевищує 35 років. У таких сім’ях через недостатність певного досвіду у батьків виникають труднощі в навчанні та вихованні дітей з ООП
Багатодітна сім’я	Сім’я, яка виховує трьох і більше дітей. З одного боку, в такій сім’ї, як правило, формуються уміння рахуватися з потребами інших; відповідно, немає підстав для формування егоїзму, асоціальних особливостей. По-друге, в багатодітних родинах різко збільшується фізичне і психічне навантаження на батьків, особливо на матір. Вона має менше вільного часу та можливостей для розвитку кожного з дітей і спілкування з ними, для прояву уваги до їхніх інтересів та ООП

На психологічному рівні сім’я проходить декілька стадій по сприйняттю дитини з ООП:

Перша стадія – розгубленість, страх. Батьки відчувають безпорадність, тривогу за долю дитини. У цей час формуються передумови для встановлення соціально-емоційного зв’язку між батьками і дитиною з ООП.

Друга стадія – стан шоку трансформується в заперечення поставленого діагнозу. Крайня форма, що негативно впливає на освітній процес – відмова від проходження комплексної психолого-педагогічної оцінки розвитку дитини і надання їй будь-якої психолого-педагогічної допомоги.

Третя стадія – депресія у міру прийняття наявності у дитини ООП і правильної оцінки ситуації.

Четверта стадія – психічна адаптація на основі повного прийняття ООП у дитини.

П’ята стадія – характерна вмотивована поведінка батьків дитини з ООП, вони активно шукають допомоги для дитини, будують плани на її майбутнє. Варто зазначити, що незначна частина сімей досягає останніх двох відносно благополучних стадій.

Головне завдання вчителя – навчити батьків сприймати власну дитину з ООП як особистість. Важливо, щоб сім’я дитини відчула увагу з боку педагогічних працівників, зацікавленість учителів у розвитку дитини, їхню готовність допомогти батькам у вихованні дитини. Серед чинників, які найбільш впливають на успішність соціалізації дитини з ООП в сім’ї, є:

повага до дитини;
сприйняття її такою, як вона є;
похвала і заохочення дитини;
розмова з дитиною, вислуховування її, спостереження за нею;
підкреслювання її сильних сторін;
вплив на дитину проханням – найефективніший спосіб давати їй інструкції.

Що стосується батьків учнів з ООП, то робота вчителя з ними полягає у:

встановленні контакту і формуванні довірливих партнерських стосунків;
включенні батьків дітей з ООП у колектив інших батьків класу;
безперервній взаємодії та обміні інформацією з батьками щодо навчання, виховання, інтересів і особистісних якостей дитини;
залученні батьків до участі в розробці ІПР, індивідуальних навчальних планів, у процес навчання і виховання загалом, а також у позакласні заходи;
налагодженні ефективної співпраці з іншими членами команди психолого-педагогічного супроводу;
розробці спільно з іншими фахівцями загальних рекомендацій щодо особливостей розвитку, навчання і виховання дітей, які допоможуть батькам почуватися вдома і в класі зручніше та впевненіше;
участі батьків у розробці портфоліо дитини;
забезпеченні закладом освіти умов для соціально-педагогічної підтримки сімей, що виховують дітей з ООП.

Основними формами роботи вчителя з батьками в умовах інклюзивного навчання є: батьківські збори, бесіди (колективні, індивідуальні, групові), консультації, семінари, проведення тренінгів, організація ділових ігор, відвідування родин, дні відкритих дверей, відкриті уроки для батьків, оформлення куточків для батьків, випуск тематичних газет тощо.

Другий етап соціалізації – це перебування дитини у закладі освіти. Інклюзивна освіта є важливим аспектом у цьому питанні. Л. Виготський підкреслює, що характер виховання людини повністю визначається тим суспільним середовищем, у якому вона росте і розвивається. Вчений наголошує на антипедагогічності правила, згідно з яким «для зручності підбираються однорідні групи дітей з ООП. Роблячи це, ми не лише йдемо проти природної тенденції в розвитку дітей, але, що більш важливо, ми позбавляємо таку дитину колективної співпраці та спілкування з іншими, які стоять вище у своєму розвитку, і таким чином ускладнюємо, а не полегшуємо її розвиток. Дитина з ООП тягнеться до дитини, яка стоїть вище за своїм розвитком. Ця різниця інтелектуальних рівнів – важлива умова колективної діяльності».

Головними агентами шкільної соціалізації є вчителі, які, виконуючи покладені на цей інститут завдання, мають створити проміжну модель стосунків дітей із соціальним світом. Хоча соціалізуюча функція вчителя на цьому етапі помітно наближається до виховної, між ними існує певна розбіжність. Якщо реалізація виховної функції має на меті забезпечити опанування дитиною духовно-моральних, естетичних та інших цінностей, то соціалізуюча функція передбачає підготовку дитини з ООП до стосунків з реальним соціальним середовищем, яке, на відміну від педагогічно організованого, характеризується стихійністю, неоднозначністю, існуванням суперечливих ідей і цінностей.

Зазначимо, що ефективність соціалізуючого впливу закладу освіти є результатом сукупності всіх сторін шкільного життя: формальних і неформальних психолого-педагогічних умов. Останні (в англомовних країнах їх називають «прихованими») включають атмосферу школи, міжособистісні стосунки учасників освітнього процесу, стилі педагогічної діяльності, шляхи розв’язання конфліктів, організаційну культуру школи тощо. Формальна сторона діяльності закладу освіти – освітній процес – передбачає формування певної системи знань, умінь і навичок учня. Об’єктами змін в освітньому соціалізуючому просторі можуть бути:

зміст освіти (адаптація/модифікація навчальної програми відповідно до потенційних можливостей дитини; збагачення варіативної частини програми громадянознавчими та соціалізуючими курсами, факультативами з професійної орієнтації; спрямування психолого-педагогічних, корекційно-розвиткових послуг на набуття вмінь і навичок соціально-побутового орієнтування);
форми організації навчально-виховного процесу (освітній процес може здійснюватись як спільно з іншими учасниками, так і на підставі індивідуального навчального плану дитини з ООП, яка може відвідувати окремі уроки або заняття);
оцінювання навчальних досягнень (оцінювання може здійснюватись як за загальними критеріями оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти, так і згідно з критеріями оцінювання навчальних досягнень учнів та обсягом матеріалу, визначеним індивідуальною навчальною програмою. Для проходження зовнішнього незалежного оцінювання створюються спеціальні умови з урахуванням вимог універсального дизайну та/або розумного пристосування, у тому числі можливості для використання спеціального особистого обладнання й адаптація змісту тестування відповідно до їхніх освітніх потреб, подовження часу на виконання завдання);
приміщення закладу освіти (забезпечення безперешкодного доступу до будівель і приміщень закладу освіти осіб з порушеннями опорно-рухового апарату, зокрема тих, хто пересувається на візках, та осіб з порушеннями зору. Облаштування ресурсної кімнати);
соціум (співпраця з батьками, взаємодія з громадськими об’єднаннями, органами виконавчої влади, місцевого самоврядування тощо);
співпраця з ІРЦ, РЦПІО та іншими закладами й установами освіти (отримання консультацій і спеціальних знань, експериментальна робота, висвітлення і передача перспективного педагогічного досвіду тощо).

Основні принципи організації роботи вчителя з дітьми з ООП:

приймати учнів з ООП «як будь-яких інших дітей у класі»;
включати їх в однакові види діяльності, хоча ставити різні завдання;
залучати учнів до колективних форм роботи на уроках;
включати до спільних позакласних і позашкільних заходів – свят, ігор, конкурсів, екскурсій тощо.

Можна визначити такі напрями процесу соціалізації особистості дитини:

розвиток інтелектуальної сфери; розвиток мовленнєвої, емоційної сфери;
допомога у подоланні соціально-педагогічних труднощів, вікових криз тощо;
створення позитивної Я-концепції, орієнтуючи на сильні сторони дитини;
формування і закріплення позитивних моральних основ особистості дитини;
адаптація в колективі однолітків, залучення дитини до колективу;
залучення дитини до соціально значущої діяльності школи, волонтерства.

Важливу роль у соціалізації дитини з ООП відіграють заклади позашкільної освіти, де задовольняються інтереси, індивідуальні потреби дітей у сфері культури, мистецтва, наукових знань, техніки, природи, виробництва, життєвих навичок; створюються сприятливі умови для розвитку творчої особистості.

Зокрема, заклади позашкільної освіти забезпечують:

вільний розвиток особистості, розширення ступенів її самостійності;
- умови для здобуття знань, формування умінь і навичок відповідно до ООП дітей;
- задоволення потреб у творчій самореалізації, професійному самовизначенні;
- формування ціннісного ставлення до суспільства і держави, людей, до себе, природи, мистецтва, праці;
- соціальний захист, організацію змістовного дозвілля відповідно до здібностей та ООП дітей;
- розв’язання проблеми соціальної адаптації дітей до нових умов молодіжні громадські організації та об’єднання дітей. Участь у їх діяльності сприяє вияву самостійності дітей та учнівської молоді, реальній участі у житті суспільства, задоволенню потреб у спілкуванні з однолітками, самоствердженню у суспільно значущій діяльності.

Третій етап соціалізації дитини з ООП – її самоствердження, реалізація її соціального потенціалу в соціумі. Соціально-економічними умовами успішної соціалізації в соціумі є:

раннє виявлення дітей з ООП;
економічна підтримка сімей, які виховують дитину з ООП;
соціально-педагогічна робота з неблагополучними сім’ями;
соціально-педагогічний супровід багатодітних сімей, молодих сімей;
забезпечення соціальної послуги з підтриманого проживання осіб з ООП;
створення робочих місць для осіб з ООП і забезпечення їхньої зайнятості та працевлаштування;
фінансування програм щодо соціальної, трудової і професійної реабілітації осіб з інвалідністю, забезпечення їх технічними та іншими засобами реабілітації тощо.

Результатом успішної соціалізації попередніх етапів можна вважати готовність дитини до виконання соціальних ролей:

Я – успішний учень, у дорослому житті – успішний працівник;

Я – система громадянських компетентностей, у дорослому житті – свідомий громадянин;

Я – система ціннісних ставлень, у дорослому житті – успішний сім’янин.

Отже, соціалізація дитини з ООП – процес і результати засвоєння дитиною певних знань і вмінь, навичок, цінностей, зразків поведінки, що дає їй змогу стати дієздатним учасником соціальних відносин як повноцінний громадянин, працівник і сім’янин.