Теоретичний матеріал. Виробниче навчання: зміст, задачі, особливості.
2. Технології виробничого навчання
З економічної точки зору педагогічні технології і зокрема виробничого навчання необхідно застосовувати з метою одержання кращих результатів з мінімальними витратами. Для цього необхідно враховувати психологічний аспект педагогічної технології, який полягає у: виявленні індивідуальних особистісних особливостей учасників педагогічного процесу; врахуванні цих особливостей в організації діяльності; виявленні умов для професійного розвитку та самовизначення, механізмів сприйняття інформації і діяльності, засвоєння знань.
У процесі виробничого навчання, для якого розробляють педагогічну технологію, виділяють дві об'єктивно виділені сторони, які необхідно оптимально поєднувати:
– технологічна площина професійних і навчальних знань і вмінь, які піддаються раціональному усвідомленню та алгоритмізації;
– управлінська площина педагогічного процесу, який з точки зору взаємодії суб'єктів процесу, є об'єктом управління.
Таким чином, педагогічна технологія виробничого навчання має враховувати особливості конкретної навчальної групи і конкретний зміст навчання.
У професійно-технічній освіті найчастіше застосовують такі технології, як; мотиваційні, діяльнісні та управління, які враховують закономірності і структуру навчального процесу.
Мотиваційні педагогічні технології допомагають учням одразу включитися у професійну навчально-пізнавальну або навчально-виробничу діяльність і орієнтовані на розвиток внутрішньої мотивації особистості учнів.
Діяльнісні технології пов'язані з з організацією безпосередньої діяльності учнів. Для виробничого навчання діяльнісні технології спрямовані на технології виконання практичних завдань.
Педагогічні технології можуть бути індивідуальними(для виконання одного конкретного завдання) або загальні, які можна застосовувати незалежно від виду завдання і його конкретного змісту.
За метою виконання і характером пізнавальної самостійності учнів діяльнісні технології поділяють на репродуктивні, проблемно-розвивальні та евристичні.
До інноваційних технологій виробничого навчання відносять такі, як: комунікативні, інформаційні, модульні, проблемне навчання. Проте, зросла актуальність таких методик виробничого навчання, як бригадної організації праці, застосування тренажерів, документації письмового інструктування, ділових ігор тощо. Ці методики, опрацьовані з врахуванням нових вимог до підготовки фахівців, перетворюються в ефективні технології навчання.
Бригадна організації виробничого навчання
В процесі виконання робіт комплексного характеру учні освоюють основи професії — трудові прийоми і операції, накопичують певний досвід. До цього часу вже сформований єдиний учнівський колектив навчальної групи і його вже можна розділити на мікроколектив — бригади. При комплектуванні учнівських бригад. можна використати два основні варіанти. Перший — створюються однорідні бригади, в які включають учнів приблизно рівних за можливостями. Другий варіант — створюються змішані бригади, в які включають і «сильних», і «середніх», і «слабких» учнів. Обидва варіанти мають свої плюси і мінуси. При однорідному складі учнівських бригад вони одержують різні завдання: «сильні» бригади — завдання підвищеної складності, «слабкі» — полегшені. При такому комплектуванні бригад майстру легше здійснювати інструктаж і контроль за роботою бригади, скласти систему завдань, що забезпечують успішне оволодіння навчальним матеріалом кожним членом бригади. Однак таке комплектування бригад знижує можливості організації взаємодопомоги і взаємонавчання учнів, що є важливим чинником бригадної організації навчання. При змішаних бригадах така можливість значно підвищується, але є небезпека, що у разі недостатнього контролю з боку майстра роботу стануть виконувати найпідготовленіші, ініціативні і відповідальні учнів, а менш активні і слабкі виявляться, в ролі підсобників. Комплектуючи бригади, слід піклуватися і про те, щоб до складу їх ввійшли учні, стосунки між якими носять доброзичливий, товариський характер. Кількісний склад учнівських бригад значною мірою залежить від специфіки змісту робіт по професії. Там, де учні об'єднані в бригади, в основному, виконують роботи індивідуально (наприклад, токарі, фрезерувальники, кравці індивідуального пошиття), бригади звичайно значні по кількісному складу — 8-9 чоловік, тобто три бригади в навчальній групі. По професіях, де зміст праці об'єктивно вимагає бригадної організації праці (слюсарі-ремонтники, слюсарі-складальники, електромонтери і т.п.), при визначенні кількісного складу учнівських бригад орієнтуються на аналогічні бригади підприємства — 3-4 людей. При підготовці будівельників, коли учні навчаються на самостійних будівельних об'єктах, створюються комплексні учнівські бригади, в які входять учні різних професій для виконання повного комплекту будівельних робіт. Кількісний склад таких бригад залежить від фронту, термінів і організації робіт. Є два способи бригадної організації виробничого навчання: індивідуально-бригадний і за розчленованою технологією. Суть індивідуально-бригадної організації праці учнів полягає в тому, що члени бригади, виконуючи індивідуальні завдання, добиваються виконання спільного для всієї бригади виробничого завдання — бригадокомплекту. Більш ефективною у виробничому, а також виховному відношенні є організація роботи бригад за «розчленованою технологією». При цьому кожен член бригади виконує тільки певну частину виробу, спільного для бригади виробничого завдання. Спільний результат при цьому залежить безпосередньо від результату кожного.
Така організація праці найбільш характерна для професій колективної праці: слюсарів-ремонтників, складальників, монтажників, кравців: масового пошиття і т.п., хоча за принципом розподілу праці, можна організувати роботу учнів і по професіях суто індивідуальної праці. Робота за розчленованою технологією вимагає узгодженості і ритмічності дій всіх членів бригади, якісного і своєчасного виконання кожної технологічної операції, в результаті підвищується відповідальність і взаємозалежність учнів, які беруть участь в такій кооперованій праці. При цьому кооперація виступає не тільки з організаційної сторони, але і як сукупність певних етичних відносин учнів. В результаті створюються умови сприятливі для виховання почуття відповідальності, свідомої дисципліни, прагнення виконувати роботу якісно, в термін. Перехід на бригадну організацію учнівської праці підвищує вимоги до майстра, як до педагога-організатора. В цілому методичні прийоми і способи керівництва навчанням учнів, об'єднаних в бригади, ті ж, що і при груповому навчанні. Майстер також проводить вступний інструктаж учнів, демонструє нові складні прийоми і способи роботи, розбирає з учнями технологію виконання навчально-виробничих завдань, здійснює поточний інструктаж учнів — індивідуальний і колективний — бригадний, підводить підсумки роботи учнів на завершальному інструктажі. Проте, інтенсифікація виробничої діяльності учнів, що характерна для бригадної організації їх праці, вимагає від майстра значної уваги до керівництва чисто виробничою стороною діяльності учнів. Це може відволікати майстра від рішення суто навчальних задач. Тому при бригадній організації виробничого навчання учнів майстер частину своїх організаційних і керівних функцій здійснює через бригадирів учнівських бригад, які звичайно призначаються або обираються з найпідготовленіших і авторитетніших в групі учнів. Бригадир допомагає майстру у визначенні виробничого плану і денних завдань бригаді, за дорученням майстра доводить ці завдання до учнів з урахуванням рівня їх виробничої підготовленості; організовує виконання робіт бригадою; здійснює певний контроль якості і продуктивності праці членів 27 бригади, представляє від імені бригади готову продукцію майстру або у відділ технічного контролю. Бригадир веде облік робіт, виконаних бригадою і кожним її членом; здійснює заходи по забезпеченню бригади матеріалами, інструментами, виробничим оснащенням і ін.