Теоретичний матеріал до теми 8
1. Національна економіка в системі міжнародних відносин.
Національна економіка будь-якої країни є продуктом тривалого історичного розвитку. Вона формується століттями в результаті поглиблення суспільного поділу та кооперації праці, ґрунтується на використанні наявних національних ресурсів і забезпечує реалізацію національних економічних інтересів цієї країни.
Національна економіка характеризується певним рівнем розвитку продуктивних сил, типом економічної системи, характером суспільного відтворення, специфічним господарським механізмом, рівнем життя населення, зовнішньоекономічними зв'язками.
Національна економіка країни є цілісним організмом, яка. об'єднує взаємопов'язану систему галузей, видів виробництв і територіальних комплексів. У цій системі органічно взаємодіють галузі, які виробляють товари ( матеріальне виробництво - промисловість, сільське господарство, будівництво) і галузі, що надають послуги (нематеріальне виробництво - транспорт, зв'язок , торгівля, освіта, охорона здоров'я, культура).
Природно, що співвідношення зазначених сфер і галузей, тобто структура економіки, рівень розвитку, ефективність функціонування мають значні відмінності в різних країнах. Чим розвиненіший науково-технічний потенціал країни, тим досконаліша система господарювання, тим краще використовуються переваги міжнародного поділу праці, тим вищі економічна та соціальна ефективність виробництва та рівень життя населення.
Світовий банк за критерієм відкритості національних економік виділяє:
• відкриті (економіки, які мають частку експорту більше 35% ВВП);
• закриті типи національних економік (економіки, які мають частку експорту менше 10% ВВП).
Суб’єктами національного ринку є інституційні одиниці, що функціонують в межах окремих секторів, які в умовах відкритої економіки включають: домашні господарства, нефінансові корпорації, фінансові корпорації, некомерційні установи, що обслуговують домашні господарства, державного управління, решту світу, тіньовий сектор.
Домашні господарства – це сукупність всіх господарських одиниць, діяльність яких направлена на задоволення власних потреб і інтересів.
Вони здійснюють такі види діяльності: пропонують фактори виробництва, перерозподіляють отриманий дохід на споживання та нагромадження.
Даний сектор об’єднує: особисті допоміжні господарства громадян; індивідуальну трудову діяльність (підприємницьку діяльність без залучення найманої праці); селянські (фермерські) господарства
Сектор некомерційних організацій – це фірми, установи та організації, що здійснюють своюдіяльність з метою отримання прибутку.
Сектор некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства – це сукупність інституційних одиниць, які надають неринкові послуги домашнім господарствам. Основними джерелами доходів даного сектору є добровільні та благодійні внески населення (домашніх господарств), доходи від власності, трансферти. До складу даного сектору входять:
• громадські та релігійні організації (професійні спілки, політичні партії, релігійні товариства, спортивні товариства);
• благодійні організації та фонди;
• інші некомерційні організації (підрозділи підприємств, що надають соціальнокультурні послуги здебільшого робітникам цих підприємств та їх сім’ям).
Сектор державного управління – це сукупність усіх резидентних інституційних одиниць, які сприяють наданню неринкових послуг для індивідуального та колективного споживання, а також перерозподіляють національний дохід і багатство. Ці одиниці зайняті у сфері загального управління, регулювання, планування економіки, науково-дослідної роботи, охорони навколишнього середовища, забезпечення правопорядку, оборони, а також у соціальній сфері стосовно безкоштовного надання послуг або пільгового обслуговування населення у галузі освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення, культури, мистецтва, фізичної культури і спорту.
Тіньовий сектор або паралельний сектор об’єднує діяльність тих інституційних одиниць, яка не враховується в офіційній статистиці і веде до приховування доходів від оподаткування, або яку неможливо виміряти за відсутності об’єктивних вимірників, також юридично заборонені види діяльності (виробництво і продаж наркотиків, проституція, протизаконна, кримінальна діяльність направлена на особисте збагачення)
Для виміру рівня конкурентоспроможні національних економік розраховується глобальний рейтинг конкурентоспроможності (ГІК). Глобальний рейтинг конкурентоспроможності країн розраховується Всесвітнім економічним форумом (ВЕФ) з 1979 року. Україна була включена до рейтингу в 1997 році.
Глобальний індекс конкурентоспроможності (ГІК), складається з 12 субіндексів: державні установи, інфраструктура, макроекономічна стабільність, охорона здоров’я, початкова освіта, вища освіта і навчання, ринок товарів, ринок праці, фінансовий ринок, рівень розвитку і використання технологій, обсяг внутрішнього ринку, розвиток бізнесу та інновацій.
Система національних рахунків (СНР)
Весь річний потік товарів і послуг у межах національного господарства становитиме національний продукт.
Національний продукт - це те саме, що й загальні доходи суспільства, загальні витрати і загальний обсяг виробництва
В умовах ринкової економіки національний продукт обчислюють у вартісному вираженні.
Отже, національний продукт є дуже важливим показником не тільки для країни, де він виробляється, а й для міжнародного співробітництва.
Уже багато років Організація Об'єднаних Націй докладає багато зусиль до того, щоб усі країни збирали відомості про національний продукт. Така статистика дає змогу визначити рівень розвитку економіки країни, її результативність, показати ефективність використання матеріальних і трудових ресурсів, здійснити порівняння між країнами, розробити необхідні рекомендації щодо поступального розвитку національної економіки, її участі в міжнародному поділі праці.
Для обчислення обсягу національного продукту економічна наука використовує цілу низку показників, серед яких:
Валовий внутрішній продукт (ВВП) - загальна ринкова вартість усіх кінцевих товарів і послуг, створених на території певної країни протягом визначеного періоду (найчастіше одного року).
Валовий національний продукт (ВНП) - сукупність усіх вироблених у країні товарів та наданих послуг за рік незалежно від розташування національних підприємств.
Відмінність між ВВП та ВНП полягає в тому, що ВВП розраховується за територіальним принципом, а ВНП - за національним При обчисленні ВВП враховується вартість продукції, виробленої на території країни незалежно від того, хто є власником факторів виробництва громадяни цієї країни або іноземні громадяни Наприклад, прибутки іноземної корпорації, що отримані на території певної країни,будуть враховуватися у ВВП цієї країни, але не враховуватися при обчисленні ВНП цієї країни. При обчисленні ВНП враховується вартість продукції, виробленої факторами виробництва, що належать резидентам цієї країни.
Проаналізувати результати суспільного відтворення дає змогу система національних рахунків (СНР), створена за такими методологічними принципами.
Методи обчислення ВВП
Показник ВВП можна розрахувати трьома методами:
- за доданою вартістю (виробничий метод);
- за видатками (метод кінцевого використання);
- за доходами (розподільчий метод).
При виробничому методі підсумовується додана вартість, створена всіма галузями економіки. Для кожної галузі спочатку розраховується обсяг валового випуску, зменшуваний на величину проміжного споживання. Отримані показники додаються. Однак через складність підрахунків цей метод практично не використовується.
Метод обчислення витрат полягає в додаванні витрат усіх економічних суб'єктів: домашніх господарств, підприємств, держави, а також іноземних підприємств та громадян, які здійснюють експортно-імпортні операції. Отриманий показник матиме такий вигляд:
ВВП = С + І + G + NE,
де С - витрати домашніх господарств на придбання споживчих товарів; І - валові приватні інвестиції (витрати підприємств на придбання сировини, матеріалів, обладнання, технологій тощо);
G – витрати держави на утримання державного апарату (армії, правоохоронних органів та ін.); NE - чистий експорт, розрахований як різниця між вартістю вивезених із країни і ввезених у країну товарів.
Метод обчислення доходів передбачає додавання всіх доходів економічних суб'єктів країни:
ВВП=А + W+ Р + і + r + ТH,
де А - амортизаційні відрахування;
W - заробітна плата з усіма додатковими виплатами до неї;
Р - прибуток підприємств усіх форм власності та господарювання (до вирахування
податків);
і - процент, що його отримують домашні господарства від розміщення заощаджень у
фінансових установах;
r - рентні доходи власників різноманітного майна від передачі його в оренду;
ТH - непрямі податки (на додану вартість, акцизи, мито), що входять у ціну товару. Використання того чи іншого методу розрахунку ВВП залежить від чинної інформаційно-статистичної бази.
Зміст окремих показників у системі національних рахунків
На основі валового внутрішнього продукту можна розрахувати й інші показники системи національних рахунків.
Показник чистого внутрішнього продукту (ЧВП) розраховується шляхом віднімання від вартості ВВП амортизаційних відрахувань. ЧВП є досконалішим індикатором обсягу виробництва конкретного року.
Особливе місце в системі економічних показників займає національний дохід (НД). Це фактично зароблений дохід усіх економічних суб'єктів країни. НД можна розрахувати двома способами як різницю між ЧВП і непрямими податками;
Отже, НД характеризує результат діяльності всіх економічних суб'єктів суспільства. Цей показник не враховує затрати минулої праці й частину вартості, створену за рахунок непрямих податків.
У національних рахунках використовується показник особистого доходу (ОД), що визначається шляхом відрахування з суми національного доходу внесків на соціальне страхування, податків на прибуток підприємств та їхніх нерозподілених прибутків, а також додаванням трансфертних платежів (допомоги з безробіття, пенсій, інших соціальних виплат).
Після сплати відповідних податків із суми особистого доходу залишається дохід, що йде на придбання споживчих товарів та утворення заощаджень, який прийнято називати доходом кінцевого використання.
Національне багатство - це сукупність створених . та нагромаджених у країні працею всього суспільства матеріальних благ, розвіданих природних ресурсів, досягнутого рівня освіти людей, їхнього досвіду, майстерності, творчих здібностей, які призначені для розширеного відтворення з метою підвищення добробуту нації.