Теоретичний матеріал до теми 2

1. Споруди на залізниці

Залізничні станції за своїм призначенням і основним характером роботи, що виконується, розподіляються на:

пасажирські;
вантажні;
сортувальні;
дільничні;
проміжні (у тому числі роз'їзди та обгінні пункти).

Визначення станції за характером роботи проводиться начальником залізниці. Залежно від обсягу і складності виконання пасажирських, вантажних і технічних операцій та відповідно до затверджених Укрзалізницею «Показників роботи для віднесення залізниць, відділків залізниць та інших підрозділів до груп (класів) по оплаті праці їх керівників», затверджених наказом Укрзалізниці від 30 червня 1995 року № ЦЗЕ-831, залізничні станції поділяються на:

позакласні;
І, ІІ, ІІІ, IV і V класів.

Клас залізничних станцій за їх призначенням та оплатою праці їх керівників, структуру і Положення про їх діяльність затверджує начальник залізниці.

ЗАЛІЗНИ́ЧНИЙ ВОКЗА́Л – комплекс споруд, призначених для обслуговування пасажирів, виконання багажних, вантажних і поштових операцій на залізничному транспорті; складова частина залізничної станції. З. в. зводять на проміжних вузлових і кінцевих станціях залізниць. Як тип транспортних споруд виникли в Європі у серед. 19 ст. За розташуванням пасажирського будинку відносно колій вони бувають однобічні (Дніпропетровськ, Запоріжжя, Харків, Львів), тупикові (Одеса, м. Бердянськ Запоріз. обл.) і двобічні, або острівні (міста Ковель Волин. обл., Фастів Київ. обл., Ніжин і Бахмач Черніг. обл.). Їхні типологічні риси, що передбачають наявність певних приміщень, склалися у 1870–80-х рр.: вестибюль відправлення, касові зали, зали очікування. Для З. в. притаманне симетричне планування, кількість перонів обумовлена кількістю колій. Для посадки та евакуації пасажирів облаштовують надколійні переходи і підколійні тунелі. На українських землях З. в. почали зводити у процесі розбудови мережі залізниць, зокрема 1879 введено в експлуатацію З. в. тупикового типу в Одесі (арх. В. Шретер). Значну експлуатаційну цінність мав З. в. острівного типу, споруджений у формах модерну в Ковелі (1903, арх. О. Вербицький). З. в. однобічого типу у Львові (1904, арх. В. Садловський), побудований у формах необароко, вирізняється чітким розподілом руху потоків пасажирів і високим рівнем безпеки, досягнутим за рахунок створення підколійних тунелів. У радянські часи найдовершенішим за плануванням, конструктивним і архітектурним рішенням став З. в. у Києві (1933, арх. О. Вербицький).

Зв’язок на залізничному транспорті став невід’ємною частиною технологічного процесу роботи. Нормальна діяльність залізничного транспорту неможлива без чітко працюючого технологічного зв’язку за допомогою якого здійснюється оперативне керівництво рухом поїздів, роботою лінійних підрозділів, дирекцій залізничних перевезень та управлінь залізниць, передача команд телеуправління пристроями та інформація в обчислювальні центри.

Для організації перевізного процесу й управління роботою усіх підрозділів залізничного транспорту, пов’язаних із забезпеченням безпеки руху поїздів, використовують різні види технологічного зв’язку. Зв’язок, який призначений для вирішення завдань оперативного характеру називають оперативно-технологічним.

Оперативно-технологічний зв’язок поділяється на магістральний, дорожній, відділковий та місцевий. До магістрального належить зв’язок засідань, які проводять керівники Укрзалізниці з працівниками станцій, дирекцій та управлінь залізниць. Дорожній зв’язок засідань призначений для оперативних нарад працівників управлінь залізниць з дирекціями та великими станціями. Дорожньо-розпорядчий зв’язок призначений для службових переговорів чергових розпорядчих відділів служб перевезень залізниць з черговими дирекцій та великих станцій. Станційний розпорядчий зв’язок дозволяє виконувати усі види робіт на сортувальних, дільничних і вантажних станціях. Його організують між станційним диспетчером і черговими парків, сортувальних гірок, пунктів технічного обслуговування та іншими підрозділами станцій.

Платформа - майданчик, поміст, на залізничній станції або пункті зупинки поїздів. Використовується для місцезнаходження пасажирів, вантажно-розвантажувальних робіт, короткотривалого зберігання вантажів. Службово-технічна споруда, яка розташована поруч із залізничними коліями, призначена для короткочасного накопичення при посадці у вагони або висадці з них. Платформи бувають високі та низькі відносно колії, а за розташуванням у плані класифікуються на бічні (берегові) та острівні.

Верхня будова колії — частина залізничної колії, призначена для прийняття навантажень від коліс рухомого складу і передачі їх на нижню будову колії, а також для спрямування руху коліс по рейковій колії. До верхній будові колії належать:

Рейка — сприймають навантаження від рухомого складу і передають її на шпали;
Шпала — сприймають навантаження від рейок і передають її на баластний шар;
рейкошпальні (проміжні) скріплення;
Стикове скріплення;

Комплект залізничних рейок, вже з'єднаних зі шпалами, разом з усіма скріплення, зібрані в ланки і укладені на нижню будову колії, прийнято називати рейкошпальною решіткою.

Баластний шар — сприймає навантаження від шпал і передає її на ґрунт;

Інші пристрої (протиугон и, контрейка и, відбійні бруси та інше).

Земляне полотно уявляє собою ґрунтову споруду отриману зрізанням частини земляного поверхні в підвищених і досипанням в понижених місцях до проектного рівня.

Земляне полотно призначається для прокладання залізничної колії у заданому проектному положенні і для прийняття силових навантажень від рухомого складу.

Основні вимоги:

· Постійна надійна його стійкість в плані та профілі

· Стійкість у будь-яких погодних умовах при встановноленому навантаженні для рухомого складу, довговічність.

· Грунт- загальна назва гірських порід, які є основою споруд або матеріалом для земляних споруд.

Найбільш розповсюдженими видами земляного полотна є насип та виїмка.

Поверхня насипу, на який розташовується верхня будова колії називається основною площадкою. Бокові нахили поверхні насипу називаються відкосами.

Штучні споруди забезпечують можливість перетину залізницею водних перешкод, інших залізничних ліній, автодоріг, глибоких ущелин, гірських хребтів, забудованих міських територій, а також безпечний перехід людей через колії і стійкість земляного полотна в складних геологічних та гідрологічних умов.

Труби використовуються для пропуску під дорогою невеликих водотоков (водопропускні труб), транспортних засобів, пішоходів, а в сільській місцевості і худоби. Вони влаштовуються в тілі земляного полотна дороги із збірних об'ємних або плоских елементів, при цьому земляне полотно дороги не розривається, що сприяє комфортнішим умовам руху. У загальній кількості малих штучних споруд труби на автомобільних дорогах складають близько 70 %.

Мостові споруди використовуються для пропуску доріг над водними перешкодами, ущелинами, ярами і над іншими дорогами.

На відміну від труб вони перекривають земляне полотно дороги своїми конструкціями, що складаються з пролітних будов і опор. При цьому пролітні будови перекривають простір між опорами, сприймають навантаження від транспортних засобів, що переміщаються по них, і передають його і власну вагу на опори. Опори сприймають зусилля від пролітних будов і передають їх через фундаменти на грунти основи. Різновидом мостових споруд є власне мости , шляхопроводи , віадуки, акведуки і естакади.

Міст – споруда для пропуску дороги над якою-небудь водною перешкодою.

Шляхопровід – мостова споруда, яка служить для пропуску однієї дороги над іншою в різних рівнях.

Віадук – мостова споруда на переході через глибокий яр, ущелину, суходіл, лощину з високим розташуванням проїзду над дном перешкоди. Характерною особливістю віадуків є опори великої висоти (від декількох десятків до сотень метрів).

Акведук – мостова споруда на переході водовода через яр, ущелину, річку, суходіл або дорогу.

+Естакада - мостова споруда для пропуску дороги на деякій висоті над природною поверхнею місцевості, щоб простір під ними міг бути використане для різних цілей. Естакади зводять також замість насипів для пропуску дороги над долинами річок, болотистими ділянками місцевості, на підходах до мостів і шляхопроводів. Їх застосовують і для пропуску швидкісних автомагістралей над міською забудовою, при розширенні набережних і організації руху в міських умовах уздовж річок.

Тунелі застосовуються для пропуску дороги крізь товщу гірського масиву або під крупними річками, озерами, морськими затоками або протоками. У містах їх застосовують для пропуску автомобілів і пішоходів під міською забудовою, вулицями і магістралями. Галереї використовуються для захисту дороги від сніжної лавини і каменепадів, балкони – для забезпечення необхідної ширини проїзду быля крутих схилів при скороченні об'ємів робіт по розробці скельних грунтів, підпірні стінки – для запобігання обваленню на дорогу грунту, що знаходиться за ними, а також для забезпечення стійкості земляного полотна (низові підпірні стінки