теоретичний матеріал "Опоряджув.роботи"

6. Облицювальні роботи.

Роботи, які виконують для закріплення опоряджувальних матеріалів на лицьових поверхнях конструкцій, називають облицювальними.
Облицювання поділяють на внутрішнє і зовнішнє. Воно може бути з природного декоративного каменю або із штучних матеріалів.
Для облицювальних робіт найчастіше використовують породи каменів – мармур, граніт, лабрадорит, габро, вапняк, туф і піщаник;
штучні матеріали – облицювальні плити і плитки: керамічні (матові, глазуровані, мармуроподібні), цементно-піщані, мозаїчні, скляні, пластмасові, гіпсові, азбестоцементні, деревні та пластикові листи.

Дедалі більшого поширення набуває застосування цегли, керамічних блоків, бетонних та залізобетонних виробів, металевих панелей.
Виконують облицювальні роботи у заводських умовах і в умовах будівельного майданчика.
Процес облицювання складається з трьох основних складових виконання – підготовки, проміжного прошарку, облицювального покриття. Підготовку найчастіше виконують цементно-піщаним розчином, за допомогою якого вирівнюють облицьовану поверхню, а прошарок – цементно-піщаним розчином, мастикою або клеєм.

Рис. 1 Структура облицювального покриття:
1 – фасонні плінтусні плитки; 2 – підготовка і прошарок з розчину; 3 – цокольна кольорова глазурована плитка; 4 – рядкова облицювальна глазурована плитка; 5 – фризова кольорова глазурована плитка; 6 – карнизна фасонна плитка; 7 – карнизні кути

За призначенням облицювальні покриття можуть бути захисними, санітарно-гігієнічними і декоративними. Найчастіше вони відповідають усім цим вимогам.
Технологія облицювальних робіт залежить від виду облицювальних матеріалів, способу їх закріплення і місця виконання робіт.

Облицювальні роботи на будівельному майданчику можна поділити на наступні процеси:

підготування облицювальних матеріалів, приготування клеїльних сумішей і виготовлення засобів кріплення;
підготування поверхні, яка підлягає облицюванню;
облицювання поверхні.

Підготування облицювальних матеріалів складається із сортування плиток (плит, листів) за кольором і розміром, свердління отворів у плитках або їх обрізування.

Отвори у плитках свердлять за допомогою спеціального пристрою, обрізують плиткорізами. Полістиролові
плитки та листи пластика обрізують ножівками.
Цементно-піщаний розчин доставляють на будівельний майданчик або готують на місці залежно від обсягу робіт. Мастики та клеї звичайно поставляють із заводів у готовому для використання вигляді.
Як кріплення для облицювальних матеріалів використовують шурупи, анкери, гаки, металеві скоби та пірони.

Для облицювання поверхонь використовують різні види розчинів.

В умовах будівельного майданчика мастики та розчин готують у малогабаритних розчинозмішувачах, використовуючи спеціальні товарні сухі цементно-піщані суміші, виготовлені у заводських умовах.

Для підвищення водонепроникності та пластичності до складу розчинів додають емульсію ПВА, розчин хлориду заліза, рідке скло, бітумну емульсію.

Підготування поверхні для облицювання залежить від способу закріплення матеріалів. Якщо плити кладуть на цементно-піщаному розчині, підготування передбачає очищення, видалення масляних та іржавих плям, висолів, на рівній – роблять насічку або заґрунтовують її цементним молоком з емульсією ПВА. При значних перепадах площини поверхні, більше ніж 20 мм, на неї перед облицюванням кріплять металеву сітку.
Якщо плитки закріплюють мастикою або клеєм, поверхню обов’язково вирівнюють, часто оштукатурюють.
Металеві кріплення використовують у тому випадку, якщо товщина плитки більше ніж 20 мм і має значну масу.
При підготовці поверхні, яка підлягає облицюванню плитами з природного каменю, крім перерахованих операцій, свердлять отвори у плитах, кріплять арматурні елементи у бетонних конструкціях і заготовляють гачки, пірони та скоби.
Поверхні стін та перегородок з гіпсових матеріалів краще облицьовувати на мастиках або клеях. Гіпс інтенсивно витягує воду з розчинів, що значно зменшує зчеплення плитки з основою.
Перед облицюванням старанно перевіряють вертикальність поверхні та вертикальність кутів, прораховують кількість рядів, розмічають їх на поверхні стін.

Рис.2. Підготування поверхні для облицювання
а – схема провішування поверхні; б – схема влаштування облицювання;

1–9 – цвяхи; 10 – металеві штирі; 11 – маякова плитка; 12 – шнури; 13 – нижній ряд плиток; 14 – рейка на рівні чистої підлоги

Технологія облицювання поверхні залежить від виду облицювального матеріалу, способу його кріплення (рис. 3) та положення в просторі і передбачає використання ручних інструментів.

Рис. 3 Способи облицювання: а – врозбіг; б – шов у шов; в – по діагоналі

Облицювання керамічними та скляними плитками на розчині виконують за допомогою шаблона або з використанням маякових рядів і шнура-причалки. Облицювання поверхні ведуть знизу вгору, орієнтуючись по нижньому маяковому ряду. Розчин тонким шаром накладають на зворотну частину плитки і притискують
дерев’яною ручкою облицювальної лопатки до поверхні стіни. Якщо облицьовують без шаблона, то для отримання однакової ширини швів використовують інвентарні пристосування.

Шви між плитками заповнюють через добу тим самим розчином, що використовували при облицюванні, або декоративним на кольоровому цементі, на звичайному розчині з пігментом. Поверхню плиток протирають вологою ганчіркою.
Облицювання полістироловими плитками виконують на каніфольній або кумароновій мастиці, яку наносять шаром 1–1,5 мм товщиною на зворотний бік плитки.
Поверхня стіни перед цим має бути заґрунтована тією самою мастикою, на якій закріплюють полістиролові плитки.
Мастику наносять на зворотну частину плитки металевим шпателем до рівня бортика. Плитку притискують до стіни так, щоб її бортик щільно прилягав до обгрунтованої поверхні по всьому периметру. Мастику, що виступає крізь шви, знімають лезом ножа або металевого шпателя. Поверхню плитки протирають сухою чистою ганчіркою. Якщо на плитці залишаються сліди мастики, їх змивають скипидаром.

Плитами з природного каменю облицьовують внутрішні і зовнішні поверхні стін. Для внутрішніх поверхонь використовують пиляні плити та профільні деталі 5, 10, 15, 20 і 25 мм товщиною, які закріплюють на поверхні за допомогою полімерцементного розчину.
Для закріплення суміжних деталей між собою і до поверхні стіни використовують різні закріпки, виготовлені з оцинкованої або нержавіючої сталі, бронзи, латуні.

Роботу починають з установлення плінтуса, кожний елемент якого закріплюють не менше ніж двома гаками і з’єднують між собою скобами. Положення плінтуса відносно стіни фіксують дерев’яними клинами, які після заповнення проміжку між плінтусом і стіною розчином знімають.
Перший ряд плит ставлять на плінтус і з’єднують з ним штирями. Отвори у стінах свердлять напроти гнізд у кромках облицювальних плит. Наступні ряди плит ставлять на нижні і кріплять гаками. Встановлювати кожний наступний ряд починають лише тоді, коли розчин у нижньому затужавів.
Проміжок між плитами заповнюють розчином у три етапи: спочатку на 1/3 висоти плити; потім – на половину її висоти, далі – на всю висоту, не доходячи на 5 см до верхньої грані плити.
Остання операція – оформлення швів кольоровим розчином.

Зовнішнє облицювання починають з установлення цоколю, який може бути в одній площині із стіною, западати у неї або виступати на кілька сантиметрів. Цоколь ставлять на опорний виступ у стіні, зроблений з бетону, цегли або металевого кутика.

Облицювання внутрішніх поверхонь великорозмірними листами дає змогу значно підвищити продуктивність праці і зменшити термін виконання робіт.
Технологія виконання робіт залежить від способу закріплення листів – на мастиках та клеях, шурупах по каркасу, розкладках. На мастиках та клеях кріплять листи з полістиролу, вініпласту, дерево-волокнисті, деревошаруваті та деревостружкові, шурупах по каркасу –листи з азбестоцементу, гіпсу, склопластику.

Листи з гіпсу, склопластику, деревоволокнисті та дерево-стружкові можна кріпити також на розкладках (рис. 4).

Рис. 4 Кріплення великорозмірних облицювальних листів за допомогою розкладок:
1 – облицьовувана поверхня; 2 – мастика; 3 – розкладка зовнішнього кута; 4 – облицювальні листи; 5 – розкладка внутрішнього кута