ПЗ 9. Практичні методи навчання. Методика проведення практичного заняття

1. Методи практичного (виробничого) навчання

Всі існуючі методи практичного (виробничого) навчання можуть бути розділені на дві групи:

а) навчання безпосередньо на робочому місці й

б) навчання поза робочим місцем (у навчальному класі).

Основними методами навчання на робочому місці є: інструктаж, ротація, учнівство й наставництво.

Інструктаж – це роз’яснення й демонстрацію прийомів роботи на робочому місці й може проводитися як співробітником, що давно виконує дані функції, так і спеціально підготовленим інструктором. Інструктаж, зазвичай, обмежений у часі, орієнтований на освоєння конкретних операцій або процедур, які є складовою професійних обов’язків студентів, є недорогим і ефективним засобом розвитку простих технічних навичок, тому він широко використається в усіх сучасних організаціях.

Ротація – метод самостійного навчання, при якому співробітник тимчасово переміщається на іншу посаду з метою набуття нових знань, умінь і навичок. Ротація широко застосовується підприємствами, що вимагають від працівників полівалентної кваліфікації, тобто володіння декількома професіями. Крім навчального ефекту, ротація впливає на мотивацію співробітника, допомагає переборювати стрес, викликаний одноманітними виробничими функціями, розширює соціальні контакти на робочому місці. Так, молоді робітники впродовж першого року можуть освоїти всі види виробничих операцій, які виконуються в їхньому цеху, переходячи, наприклад, від одного робочого місця до іншого. Такий метод дозволяє забезпечити повну взаємозамінність працівників цеху й уникнути кризових ситуацій у випадку хвороби, звільнень, раптового збільшення обсягу робіт. Серйозним недоліком ротації є високі витрати, пов’язані з втратою продуктивності при переміщенні працівника з однієї посади на іншу.

Учнівство й наставництво – один із традиційних методів професійного навчання ремісників. Із давніх часів, працюючи поруч із майстром, молоді робітники вивчали професію. Цей метод широко розповсюджений і сьогодні, особливо там, де практичний досвід відіграє виняткову роль у підготовці фахівців, – медицині, виноробстві, управлінні. Так, наприклад, перш ніж приступити до самостійної практики, майбутні лікарі (які вже закінчили теоретичний курс) працюють впродовж декількох років під керівництвом досвідченого лікаря, виконуючи його завдання й поступово переходячи до самостійної роботи. Однак сучасні учні не обов’язково проводять увесь свій час, спостерігаючи за тим, як працює наставник, і надаючи йому допомогу, вони можуть займати відповідальні посади й працювати самостійно. Їхнє учнівство полягає в наявності досвідченої людини, що постійно стежить за їхнім розвитком і допомагає порадами, підказками тощо.

Навчання на робочому місці відрізняється практичною спрямованістю, безпосереднім зв’язком з виробничими функціями співробітника, надає значні можливості для повторення й закріплення вивченого. Тому даний вид навчання є оптимальним для вироблення навичок, необхідних для виконання поточних виробничих завдань. Разом з тим, таке навчання часто буває занадто спеціальним для розвитку потенціалу співробітника, формування принципово нових поведінкових і професійних компетенцій, оскільки не дає йому можливості абстрагуватися від сьогоднішньої ситуації на робочому місці й вийти за межі традиційної поведінки. Для досягнення таких завдань більше ефективні програми навчання поза робочим місцем.

Ділові ігри – метод навчання, найбільш наближений до реальної професійної діяльності учнів. Перевага ділових ігор полягає в тому, що, будучи моделлю реальної організації, вони одночасно дають можливість значно скоротити операційний цикл і тим самим продемонструвати учасникам, до яких кінцевих результатів приведуть їхні рішення й дії. Ділові ігри бувають як глобальними (управління компанією), так і локальними (проведення переговорів, підготовка бізнес-плану). Використання цього методу дозволяє студентам виконувати різні професійні функції й за рахунок цього розширити власне уявлення про організацію й взаємини її співробітників. Ділові ігри досить корисні з огляду на вироблення практичних, управлінських (складання планів, проведення нарад, переговорів) і поведінкових (задоволення потреб клієнтів, орієнтованості на якість, співробітництво) навичок і менш ефективні для засвоєння теоретичних знань і оволодіння новими професіями. Ділові ігри вимагають затрати значних коштів, оскільки для їхньої підготовки потрібні спеціальні навички й чимало часу; ефективний розбір ділової гри, який має надзвичайне значення для ефективності цього виду навчання, також вимагає участі спеціально підготовлених інструкторів.

Самостійне навчання є найпростішим видом навчання – для нього не потрібно ні інструкторів, ні спеціальних приміщень, ні визначеного часу, – учень навчається там, тоді й так, як йому зручно. Організації можуть мати значну користь із самонавчання за умови розробки й надання співробітникам ефективних допоміжних засобів – аудіо й відеокасет, підручників, задачників, навчальних програм. Основною рисою самостійного навчання є його індивідуальний характер. Учень може визначати темп навчання, кількість повторень, тривалість заняття, тобто контролювати важливі параметри процесу навчання, що є заданими при інших методах. Разом з тим, індивідуальний характер позбавляє навчання однієї з найважливіших умов ефективності – зворотного зв’язку, учень наданий сам собі.

Розвиток персональних комп’ютерів і їх мультимедійних додатків дозволяє значною мірою усунути цей недолік.

Електронне навчання. У чому його особливості в порівнянні з іншими видами підвищення кваліфікації? По-перше, електронні канали доставки інформації стають частиною всіх вищезгаданих методів навчання: від мультимедійного комп’ютерного курсу до лекції або інструктажу. У цьому контексті електронне навчання в точному значенні навіть не є індивідуальним видом навчання, це саме канал доставки освітнього матеріалу. По-друге, електронне навчання забезпечує помітний обсяг усередині організації й повсюдну доступність навіть спеціалізованих курсів. Це вже нова якість процесу навчання. По-третє, електронне навчання може бути як синхронним, так і асинхронним, тобто передаватися в запису, зберігаючи знання усередині організації, перетворюючи їх в частину інформаційної структури підприємства. В існуючих сьогодні комп’ютерних програмах навчання здійснюється в режимі постійного діалогу учня з комп’ютером, причому цей діалог ведеться за допомогою різних засобів спілкування – комп’ютерної клавіатури, голосу, відеозображень, графічних матеріалів і малюнків. При збереженні переваг індивідуального навчання (контроль швидкості, повторення, доступність), використання засобів мультимедіа дає можливість підтримки постійного зворотного зв’язку й коригування процесу навчання, що значно підвищує його ефективність. Дослідження американських учених показали, що комп’ютеризоване навчання з використанням засобів мультимедіа забезпечує більш високий ступінь засвоюваності матеріалу (на 30%) і більш високий відсоток запам’ятовування, ніж традиційні методи. На відміну від традиційних методів професійного навчання при комп’ютеризованому навчанні основні витрати пов’язані з розробкою, а не з реалізацією програм навчання. Однак після того як програма розроблена, навчання практично нічого не коштує організації, тому що для її використання не потрібно ні інструкторів, ні приміщень, ні навчальних матеріалів. Тому при великій кількості учнів комп’ютеризовані програм стають економічно вигідними.