Теоретичний матеріал

2. Улаштування гідроізоляційних покриттів

Для запобігання руйнівному впливу ґрунтових вод та атмо­сферних чинників конструкції покривають водонепроникними захис­ними покриттями - гідроізоляцією.

Вибираючи для конструкції спосіб її гідроізоляції, потрібно врахову­вати: матеріал, з якого її виготовлено (бетон, цегла, метал, дерево); умо­ви експлуатації конструкції (наявність ґрунтових вод, їх рівень, сту­пінь насиченості солями); можливість доступу до конструкції в про­цесі її експлуатації; період зведення конструкції (зима, літо); регіон будівництва (наявність місцевих матеріалів гідроізоляційного призна­чення).

У житлових і промислових будинках гідроізоляцією захищають фун­даменти, стіни, підлогу.

За видом основного матеріалу гідроізоляція буває:

• мінеральна
• металева,
• асфальтова
• пластмасова.

За способом улаштування гідроізоляція може бути:

• фарбувальна,
• штукатурна,
• обклеювальна,
• лита,
• засипна,
• просочувальна
• монтажна.

Особливу групу гідроізоляції становлять протифільтраційні екрани і діафрагми гідротехнічних споруд.

Технологія влаштування гідроізоляції залежить насамперед від виду поверхні, яку захищають від води, а також від виду використовуваних гідроізоляційних матеріалів. Усі операції з улаштування гідроізоляції поділяють на три основні групи: підготовку поверхні, яку ізолюють, приготування ізоляційних матеріалів і влаштування гідроізоляції. До нанесення гідроізоляційних покриттів треба поставити анкери, витяжки, труби, ліквідувати нерівності, гострі кути на поверхні, надавши їм овальної форми. Іноді поверхні з цегли та каменю вирівнюють штукатуркою, яку слід теж зробити елементом гідрозахисту (з гідрофобними добавками). Після вирівнювання поверхонь їх очищають від пилу та сміття.

Фарбувальну гідроізоляцію у вигляді бітумних гарячих та холодних мастик, а також мастик на основі синтетичних смол улаштовують механізовано не менше ніж у два шари 2 мм завтовшки кожний. Наступні шари наносять лише після висихання попереднього шару.

Штукатурна гідроізоляція буває двох видів: цементно-піщана та асфальтова. Цементно-піщані розчини отримують змішуванням портландцементу (безусадкового чи розширного), піску, води і гідрофобних або пластифікувальних добавок (глина, рідке скло, синтетичний каучук). Розчин наносять за допомогою розчинонасоса шарами 8 мм загальною товщиною не більше ніж 25 мм або торкрет-установкою. Останнім часом все частіше для гідроізоляції використовують матеріали виробництва з інших країн (осмосіл, фторосіл, космосіл, церезит).

Обклеювальна гідроізоляція - це суцільний водонепроникний килим, створений наклеюванням на поверхню кількох шарів рулонних гідроізоляційних матеріалів — гідроізолу, ізолу, бризолу, склоруберойду, фольгоізолу. Накладають ці матеріали на гарячих бітумних та бітумно-гумових мастиках, а також бітумно-полімерних сплавах.

Для обклеювальної гідроізоляції використовують також листові матеріали з полівініхлориду, вініпласту, поліізобутилену, плівки з поліетилену, поліаміду і фторопласту.

Вертикальні поверхні обклеюють ярусами 1,5 м заввишки. Мастику наносять механізовано, а якщо обсяги робіт невеликі — вручну. Полотнища приклеюють знизу вгору, перекриваючи кожний попередній шар наступним не менше ніж на 100 мм у поздовжніх і на 150...200 мм у поперечних стиках. Спочатку на поверхню, яку ізолюють, наносять мастику, потім розгортають рулонний матеріал, вирівнюють його від середини до країв. Мастику наносять також і по краях полотнищ.

Горизонтальні поверхні обклеюють так само, як і рулонні покрівлі. Гідроізоляцію вертикальних поверхонь листами можна виконувати без наклеювання їх, забезпечуючи їхнє кріплення до поверхні монтажними в'язями.

Полімерні листи і плівки наклеюють бітумно-полімерними сплавами, а при невеликих обсягах робіт — мастикою.

Асфальтову гідроізоляцію роблять з гарячих асфальтових мастик і розчинів (160... 180 °С), а також холодних емульсійних паст і мастик. Гарячі й холодні суміші наносять за допомогою розчинонасосів або асфальтометів. Гарячі мастики наносять шарами 5...7 мм завтовшки знизу вгору і зліва направо загальною товщиною всього покриття 20 мм. Холодні емульсійні мастики і пасти наносять шарами 4...5 мм. Загальна товщина цього покриття не повинна перевищувати 20 мм. Найбільш ефективним є використання холодних бітумних емульсійних паст і мастик.

Литу гідроізоляцію влаштовують розливанням по поверхні або заливанням у проміжки між поверхнею, яку ізолюють, і захисною стінкою гарячого асфальтового розчину чи мастики. Товщина шару мастики (розчину) для горизонтальних поверхонь —до 40 мм,для вертикальних — до 60 мм (залежно від гідростатичного тиску). За потребою горизонтальні й вертикальні гідроізоляційні покриття захищають шаром цементно-піщаного розчину.

Засипну гідроізоляцію влаштовують з використанням глин, гідрофобних порошків та пісків. Для того щоб зробити гідроізоляцію фундаментів у вигляді глиняного замка, суху глину укладають шарами 10 см завтовшки й утрамбовують. Засипання з гідрофобних порошків та пісків використовують як протикапілярну гідроізоляцію підземних частин будинків та споруд і підвалів, як теплогідроізоляцію трубопроводів.

Просочувальну гідроізоляцію влаштовують насиченням виробів з бетону (труб, паль, колон), кераміки (цегли, труб, блоків), азбестоцементу (листів і труб), а також із природного пористого каменю (вапняку, черепашнику, туфу) просочувальними матеріалами (бітумом, петролатумом, пеком, рідким склом, полімерними смолами). Максимальне насичення матеріалів відбувається в автоклавах та спеціальних ваннах.

Монтажна гідроізоляція — це суцільне водонепроникне покриття із сталевих, пластмасових склопластикових листів, а також із полімербетонних плит і блоків. Такий гідрозахист вартісний, його використання потребує техніко-економічного обґрунтування.