Теоретичний матеріал. Виробниче навчання: зміст, задачі, особливості.

1. Зміст виробничого навчання.

Виробниче навчання – це процес і навчальний предмет у системі професійної підготовки. Його можна розглядати як складник професійної освіти; підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації робітників безпосередньо на виробництві; частину трудового навчання, виховання і професійної орієнтації в середніх загальноосвітніх школах. Для виробничого навчання, як складника навчального процесу, характерні специфічні цілі, завдання, зміст, форми, методи та засоби навчання.

Виробниче навчання включає теоретичну частину - знання з основ наук, техніки, технології, організації та економіки конкретної галузі й окремих виробництв; уміння застосовувати ці знання у професійній діяльності; практичну частину (метою якої є залучення студентів/учнів до виробничого процесу): вступ до спеціальності; навчально-виробничу роботу в майстернях, лабораторіях, на полігонах училищ, у навчальних та виробничих цехах і відділах підприємств; виробничу практику. Виробниче навчання охоплює від 20- 30 % (для середньої спеціальної освіти) до 50 % (для професійно-технічної освіти) навчального часу.

Виробниче навчання як навчальний процес здійснюється майстрами виробничого навчання. Важливе завдання професійної підготовки - наблизити виробниче навчання до реального виробництва. Мета - підготувати студентів/учнів до самостійного трудового життя, швидкої адаптації в. реальних виробничих умовах, жорсткої конкуренції на ринку праці. В умовах ринкових відносин система виробничого навчання, з одного боку, має швидко реагувати на зміни потреб виробництва в робітниках певної кваліфікації і спеціалізації, а з іншого - надати робітникам або студентам можливість навчатися залежно від їх інтересів. Розв'язати це завдання допомагають сучасні тренажери (комплексні, універсальні тощо), електронно-обчислювальна техніка" спеціальні майстерні, лабораторії, навчальні науково-виробничі комплекси, які дають змогу значною мірою імітувати виробничий процес. Доцільно створювати такі ситуації, щоб студенти/учні мали можливість творчо підходити до вирішення практичних завдань, самостійно знаходити їх оптимальні рішення.

До загальних закономірностей виробничого навчання належать:

професійна зумовленість, пов'язана з наявністю багатьох професій та професійних груп;
взаємозв'язок виробничого, навчального та виховного процесів;
взаємодія між людиною і технікою;
інтелектуалізація професійної діяльності кваліфікованих робітників;
поєднання та раціональне чергування систем виробничого навчання на окремих етапах навчання;
політехнічна і професійна спрямованість продуктивності праці;
поєднання професій та оволодіння декількома спеціальностями;
єдність соціальних, професійних та індивідуальних якостей особистості.

Виробниче навчання має характерні особливості. Його основу становлять загальноосвітні, загальнотехнічні та спеціальні знання, професійні вміння та навички. Фундаментальними принципами процесу виробничого навчання є інтеграція та диференціація загальноосвітніх і професійних знань, кооперація трудової діяльності, політехнізм, комплексність видів робіт, системність навчання тощо. Ефективність системи виробничого навчання забезпечується органічним зв'язком з підприємствами, якщо базові підприємства та установи надають необхідне устаткування, матеріали; забезпечують робочі місця та кваліфікованих спеціалістів для консультування.

Основні напрями виробничого навчання - створення умов для студентів/учнів для оволодіння виробничими процесами, соціально-економічними, науково-технічними та професійними знаннями, передовим досвідом; виховання конкурентоспроможного фахівця, підготовленого до різноманітної діяльності. Критерій професійної підготовленості майбутнього спеціаліста - кваліфікація, а головні її показники - професійна мобільність, володіння декількома професіями, здатність до зміни виду роботи.

Виробниче навчання може здійснюватися безпосередньо на підприємстві, у спеціальних навчальних центрах, а також у системі середньої та вищої спеціальної освіти.

На підприємстві виробниче навчання здійснюється власними силами. Тоді його можна розглядати як практичне і теоретичне навчання за обраним фахом у процесі виробничої діяльності. Якщо виробниче навчання здійснюється поза межами підприємства, то роль замовника фахівців полягає у визначенні не тільки кількості спеціалістів, але й напрямів навчання, що закріплюється у відповідних договорах на підготовку кадрів1.

Виробниче навчання в навчальних майстернях здійснюється через моделювання видів професійної діяльності. В умовах підприємств навчальний процес включається до виробничого. Основна форма виробничого навчання в навчальному закладі - урок, а на підприємстві - навчально-виробнича робота та виробнича практика. Проміжна організаційна форма - лабораторно-практичні заняття, що забезпечують взаємозв'язок теоретичного й виробничого навчання. У структурі занять домінують вправи, що включають інструктажі майстра виробничого навчання (ввідний; поточний, в основному індивідуальний; заключний).

Виробниче навчання супроводжується теоретичним навчанням, при якому вивчаються основи знань, необхідні для усвідомленого виконання виробничих робіт і стають у пригоді спеціалісту для подальшого кар'єрного зростання. Вони надають студенту/учню знання технології, розуміння сенсу і правил виконання робіт.

Для теоретичних занять організуються групи робітників (5- 30 осіб), що навчаються за однією або спорідненими спеціальностями.

Теоретичні заняття проводять кваліфіковані фахівці за програмою і певним розкладом, що забезпечує закінчення занять до початку третього періоду виробничого навчання. Студент виконує самостійну роботу з розумінням її теоретичних основ, використовує набуті теоретичні знання на практиці.

Практичну частину доцільно починати з вступного інструктажу майстра виробничого навчання, на якому інструктор намагається максимально підготувати студента/учня, до практичної роботи, велику увагу звертаючи на зв'язок теоретичних знань з практикою; показує прийоми та засоби виконання виробничого завдання в повному обсязі повільно; демонструє окремі прийоми; зупиняється на найбільш характерних моментах; розділяє один з прийомів на елементи та демонструє засоби їх виконання. У ході виконання навчальних вправ відбувається закріплення набутих студентами вмінь, формування професійних навичок зі зростаючими вимогами до темпу роботи, продуктивності, рівня самоконтролю.

Основним документом, що визначає зміст, обсяг та доцільну послідовність навчання, є навчальна програма. Вона передбачає систематичне, послідовне засвоєння техніки і технології, методів праці на основі достовірних теоретичних даних, тобто взаємозв'язок виробничого і теоретичного навчання.

Будь-який вид навчання відбувається за навчальними програмами. Право на затвердження навчальної програми належить головному інженеру або особі, яка виконує його обов'язки, якщо мова йде про навчання робітників, та керівнику навчального закладу за умови узгодження з Міністерством освіти і науки, якщо мова йде про студентів.

Навчальні програми можуть розроблятися як найбільш кваліфікованими спеціалістами, викладачами, так і сторонніми особами на договірній основі. Програма будується так, щоб усе нове базувалося на вже відомому та студент/учень поступово переходив від простого до складного. Кожна програма має містити: пояснювальну записку; виробничо-кваліфікаційну характеристику за фахом та кваліфікацією; тематичний план та програму теоретичного навчання; тематичний план і програму практичного навчання; список рекомендованої літератури й наочних посібників.