Лекція 16. Міжнародний та закордонний досвід правового регулювання соціально-трудових відносин.

5. Міжнародно-правові стандарти у сфері праці та трудових відносин.

стажу і кваліфікації, відпочинок, дозвілля і розумне обмеження робочого часу та оплачувану періодичну відпустку так само, як і винагороду за святкові дні; створення для захисту своїх економічних та соціальних інтересів професійних спілок, безперешкодний вступ та участь у них, право у визначених законом межах на страйк (ст. 8); право на соціальне забезпечення (ст. 9); охорони материнства шляхом надання пільг працюючим матерям та здійснення особливих заходів щодо охорони праці дітей та підлітків (ст. 10).

"Пакт про громадянські і політичні права" передбачив заборону примусової чи обов'язкової праці (ст. 8) та свободу асоціації, що включає право створювати профспілки і вступати до них для захисту своїх інтересів (ст. 22).

У статті 6 "Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації" визначено зобов'язання держав-учасниць заборонити і ліквідувати расову дискримінацію в усіх її формах і забезпечити рівноправність кожної людини перед законом, незважаючи на расу, колір шкіри, національне або етнічне походження. Зокрема, щодо права на працю гарантується вільний вибір роботи, справедливі і сприятливі умови праці, захист від безробіття, рівну плату за рівну працю, справедливу і задовільну винагороду, право створювати професійні спілки і вступати до них, право на професійну підготовку, на соціальне забезпечення. Подібне положення значно детальніше та ширше відображено у ст. 11 "Конвенції про ліквідацію усіх форм дискримінації по відношенню до жінок". Держави-учасниці вживають усіх відповідних заходів для ліквідації дискримінації щодо жінок у галузі зайнятості з метою забезпечення на основі рівності чоловіків та жінок рівні права на працю та працевлаштування, вільного вибору професії чи роду роботи, просування по службі, одержання професійної підготовки і перепідготовки, право на рівну винагороду, соціальне забезпечення, право на оплачувану відпустку. Держави також зобов'язані вживати відповідних заходів, спрямованих на запобігання дискримінації щодо жінок через одруження чи материнство та гарантувати їм ефективне право на працю. У "Конвенції про права дитини" визначено обов'язок держави щодо професійної підготовки дітей до трудової діяльності, визнання за кожною дитиною права користуватися благами соціального забезпечення, на захист від економічної експлуатації. Держави вживають відповідних законодавчих, адміністративних і соціальних заходів, завдяки яким встановлюють мінімальний вік для прийому на роботу, визначають необхідні вимоги щодо тривалості робочого дня й умов праці, передбачають відповідальність осіб, що перешкоджають цьому. Конвенцією ООН "Про захист прав усіх трудящих-мігрантів та членів їх сімей" передбачено низку важливих і необхідних трудових прав та гарантій їх забезпечення для осіб, які працюють поза межами держави свого громадянства чи постійного проживання. Такими є право на отримання інформації про діяльність, якою вони зможуть займатись, та її умови, заборона дискримінації, право вільного пересування та вибору місця проживання, право на об'єднання у професійні спілки, право переведення отриманих доходів та заощаджень на батьківщину та інші.

Фундаментальні положення щодо основних прав людини у сфері праці та трудових відносин, які визначені правовими документами ООН, конкретизовані та детально регламентовані Міжнародною організацією праці шляхом розробки та прийняття конвенцій та рекомендацій з окремих питань праці.

Норми, розроблені МОП, можна поділити на дві великі групи залежно від об'єкта правового впливу та категорій працівників, щодо яких взаємоузгоджуються інтереси держав — членів МОП. До першої групи належать норми:

- які визначають основні права людини у сфері праці, гарантії їх забезпечення та захисту;

- спрямовані на вирішення проблем зайнятості та запобігання безробіттю;

- які визначають основи та пріоритети соціальної політики, соціального забезпечення та соціального страхування;

- які регулюють умови праці та відпочинку;

- що стосуються колективно-договірного регулювання та реалізації і захисту колективних прав працівників.

Другу групу міжнародних трудових стандартів складають норми:

- щодо зайнятості та визначення умов праці та відпочинку жінок;

- які регулюють працю дітей та підлітків;

- які регулюють працю осіб похилого віку;

- які визначають основи правового статусу трудівників-мігрантів і регулюють трудові відносини;

- які регулюють працю певних категорій працівників (зайнятих у промисловості, на транспорті, шахтах, торгівлі, сільському господарстві, моряків та рибалок, корінного населення та населення, яке веде племінний спосіб життя, працівників плантацій, сестринського персоналу тощо).

Основні права людини у сфері праці та трудових відносин стосуються передусім заборони примусової праці, заборони дискримінації у сфері праці та прав на асоціацію.

У правових документах МОП на проблемах примусової чи обов'язкової праці зосереджена значна увага, а основними серед них є "Конвенція № 29 Про примусову чи обов'язкову працю" (1930 р.) та "Конвенція № 105 Про скасування примусової праці" (1957 р.) і дві рекомендації № 35 "Про непряме примушення до праці" (1930 р.) та № 36 "Про регламентацію примусової праці" (1930 p.).

Окрему групу складають норми щодо дискримінації у сфері праці і трудових відносин, які сформульовані "Конвенцією № 111 Про дискримінацію в галузі праці і занять" (1958р.), "Конвенцією № 100 Про рівну винагороду чоловіків і жінок за працю однакової цінності" (1951 p.).

Основу правового регулювання у сфері свободи асоціацій складають "Конвенція № 87 Про свободу асоціації і захист права на організацію" (1948 p.), "Конвенція № 98 Про застосування принципів права на організацію та на ведення колективних переговорів" (1949 p.), "Конвенція № 135 Про захист прав представників трудящих на підприємствах і про можливості, які їм надаються" (1971 p.).

У 1921 р. було прийнято "Конвенцію № 11 Про право на організацію і об'єднання трудівників у сільському господарстві", у 1947 р. — "Конвенцію № 84 Про право на об'єднання та регулювання трудових конфліктів на територіях поза метрополіями".

Характерною особливістю всіх цих конвенцій та рекомендацій з огляду на їх нормативний зміст є те, що вони, стверджуючи основні права людини у сфері праці, стали правовою основою прийнятої у 1998 р. Міжнародною конференцією праці "Декларації про основоположні принципи та права у сфері праці". На їх основі сформульовано три принципи: свобода об'єднань і визнання права на ведення колективних переговорів; ліквідація всіх форм примусової праці; заборона дискримінації у сфері праці та занять.

Значна увага у діяльності МОП зосереджена на проблемах правового регулювання праці дітей та підлітків. Передусім, це норми, які визначають мінімальний вік для прийняття на роботу у різних галузях господарства, регламентують умови праці молоді на різних роботах, нічну працю та медичне обстеження. Такими є, зокрема, конвенції № 10 "Про мінімальний вік допуску дітей на роботу у сільському господарстві" (1921 р.), № 15 " Про мінімальний вік допуску підлітків на роботу вантажниками вугілля або кочегарами на флоті" (1921 р.), № 16 "Про обов'язковий медичний огляд дітей і підлітків, зайнятих на борту суден" (1921 р.), № 59 "Про мінімальний вік прийняття дітей на роботу в промисловості" (1937 р.), № 60 "Про вік прийняття на роботу дітей на непромислові роботи" (1937 р.), № 77 "Про медичний огляд дітей і підлітків з метою з'ясування їх придатності до праці у промисловості" (1946 р.), № 112 "Про мінімальний вік для прийняття на роботу рибалок" (1959 р.), № 123 "Про мінімальний вік допуску на підземні роботи у шахтах та рудниках" (1965 р.). Основною і найбільш загальною щодо багатьох цих питань є Конвенція № 138 "Про мінімальний вік прийому на роботу" (1973 р.).

Норми, які визначають мінімальний вік для прийняття на роботу та регулюють її умови, стали правовою основою для формування четвертого принципу у декларації 1998 р. — принципу дієвої заборони дитячої праці.