Лекція-15. Колективний договір та колективні угоди

3. Колективні угоди: поняття і сторони.

Угоди, як і колективний договір, укладаються на основі чинного законодавства прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників або уповноважених ними органів. Угода — це нормативний акт, що укладається між соціальними партнерами на державному, галузевому та регіональному рівнях, та містить їх зобов'язання з приводу встановлення умов праці, зайнятості, соціальних гарантій тощо.

Як критерій класифікації угод за видами ст. 3 Закону України "Про колективні договори і угоди" називає регульовані ними сфери відносин. Згідно із зазначеним критерієм ця стаття виділяє:

- генеральну угоду, що встановлює загальні принципи регламентації соціально-трудових відносин на рівні держави;

- галузеву угоду, що визначає загальні умови оплати праці, трудові гарантії й пільги працівникам певної галузі економіки;

- територіальну угоду, що регулює норми соціального захисту найманих працівників підприємств, включаючи вищі порівняно з генеральною угодою соціальні гарантії, компенсації, пільги.

Основна відмінність між колективним договором та угодою полягає у сфері їх дії. Дія договору обмежується рамками підприємства, установи, організації, угода ж охоплює ширше коло осіб, оскільки при укладенні залежно від її виду враховуються інтереси працівників як окремих галузей, територій, так і всієї держави. Інші відмінності між цими двома правовими документами зумовлені саме відмінностями за сферою дії. Цілком зрозуміло, що на рівні окремої організації можуть обговорюватися й вирішуватися питання, у розв'язанні яких заінтересований її трудовий колектив. Зовсім інший масштаб і характер мають ті з них, що порушуються на галузевому, регіональному або навіть на загальнодержавному рівні. На відміну від угод, до колективних договорів слід включати нормативні приписи, пряме розпорядження про обов'язкове закріплення яких міститься в чинному законодавстві України. Угоди, на відміну від колективних договорів, можуть містити не тільки нормативні положення, а й принципи правового регулювання.

а) профспілкова сторона, суб'єктами якої є об'єднання професійних спілок, які мають статус всеукраїнських; сторона роботодавців, суб'єктами якої є об'єднання організацій роботодавців, які мають статус всеукраїнських;

б) сторона органів виконавчої влади, суб'єктом якої є Кабінет Міністрів України.

Таким чином, власники підприємств і первинні профспілкові організації не є безпосередніми учасниками колективних переговорів щодо укладення угоди на державному рівні. Інтереси власників підприємств, установ, організацій всіх форм власності представляють відповідні об'єднання організацій роботодавців з всеукраїнським статусом в особі уповноважених ними органів. Представництво і здійснення захисту прав членів первинних профспілок на державному рівні договірного регулювання трудових і соціально-економічних відносин здійснюють відповідні профспілки, які мають статус всеукраїнських профспілок, в особі уповноважених ними органів. Отже, якщо представники сторін (через уповноважених осіб), які представляють інтереси підприємства, брали участь у підписанні Генеральної угоди (або згодом приєдналися до цієї угоди), то її норми є обов'язковими під час укладення колективного договору. В іншому випадку для підприємств, які при укладенні угоди не були представлені уповноваженими представниками зі сторони власника і сторони профспілки, умови і розміри оплати праці встановлюються з дотриманням мінімальних гарантій, встановлених законодавством України, зокрема, розміру мінімальної заробітної плати, оплати за роботу у нічний час, святкові та неробочі дні, надурочну роботу тощо. Разом з тим законодавство не забороняє застосовувати під час укладення колективного договору норми Генеральної угоди або положення галузевої угоди, до якої підприємство належить за характером виробництва (лист Міністерства праці та соціальної політики України "Про поширення норм Генеральної угоди" від 4 липня 2008 р. №435/13/84-08).

Угодою на державному рівні регулюються основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин, зокрема щодо: а) гарантій праці і забезпечення продуктивної зайнятості; б) мінімальних соціальних гарантій оплати праці і доходів всіх груп і верств населення, які забезпечували б достатній рівень життя; в) розміру прожиткового мінімуму, мінімальних нормативів; г) соціального страхування; г) трудових відносин, режиму роботи і відпочинку; д) умов охорони праці і навколишнього природного середовища; е) задоволення духовних потреб населення; є) умов зростання фондів оплати праці та встановлення міжгалузевих співвідношень в оплаті праці; ж) забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків; з) заборона дискримінації. Відповідно до Генеральної угоди про регулювання основних принципів і норм реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин в Україні на 2010- 2012 роки сторони в період її дії домовились розвивати свої відносини на принципах соціального діалогу, взаємоповаги та рівноправності, дотримання визначених Угодою зобов'язань і домовленостей, взаємної відповідальності. Також вони зобов'язались спрямовувати скоординовані зусилля на забезпечення економічного зростання, прискорення людського розвитку та виконання першочергових завдань у соціально-економічній і трудовій сфері, зокрема, підвищення рівня зайнятості населення та стале зростання заробітної плати працівників, досягнення стабільності та злагоди у суспільстві. Положення Угоди діють безпосередньо на всіх підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності, вони є обов'язковими для застосування під час укладання угод іншого рівня та колективних договорів як мінімальні гарантії. Угода є основою для розроблення та укладення галузевих і регіональних угод, колективних договорів. Генеральна угода на 2010-2012 роки містить зобов'язання сторін щодо: розвитку вітчизняного виробництва для забезпечення продуктивної зайнятості; оплати праці; охорони праці, умов праці та відпочинку, охорони навколишнього природного середовища; соціального захисту працівників; задоволення духовних потреб населення; соціального діалогу. Найважливішими додатками до Угоди є: а) Перелік і розміри доплат та надбавок до тарифних ставок, окладів і посадових окладів працівників підприємств, установ і організацій, що мають міжгалузевий характер (крім бюджетної сфери), для встановлення у галузевих, регіональних угодах та колективних договорах; б) Порядок здійснення соціального діалогу при розробці проектів законів, інших нормативно-правових актів; в) Порядок проведення консультацій; г) Регламент ведення колективних переговорів щодо встановлення розміру мінімальної заробітної плати.

Угодою на галузевому рівні регулюються норми, зокрема щодо: а) нормування й оплати праці, встановлення для підприємств галузі (підгалузі) мінімальних гарантій заробітної плати відповідно до кваліфікації на основі єдиної тарифної сітки за мінімальною межею та мінімальних розмірів доплат і надбавок з урахуванням специфіки, умов праці окремих професійних груп і категорій працівників галузі (підгалузі); б) встановлення мінімальних соціальних гарантій, компенсацій, пільг у сфері праці і зайнятості; в) трудових відносин; г) умов і охорони праці; г) житлово-побутового, медичного, культурного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку; д) умов зростання фондів оплати праці; е) встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці; є) забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків; ж) заборона дискримінації. Галузева угода не може погіршувати становище трудящих порівняно з Генеральною угодою. її положення обов'язкові для застосування як мінімальні гарантії під час ведення колективних переговорів та укладення колективних договорів. При прийнятті Президентом, Верховною Радою, урядом України або в генеральній угоді більш високих гарантій для працюючих, ніж передбачені в галузевій угоді, нормою для виконання вважаються перші.

Сьогодні діють галузеві угоди у таких сферах: атомна енергетика й промисловість, житлово-комунальне господарство, місцева промисловість, побутове обслуговування населення України, телебачення та радіомовлення, космічне та загальне машинобудування, хімічна і нафтохімічна галузі промисловості, автомобільний транспорт та дорожнє господарство, будівництво та промисловість будівельних матеріалів, освіта та наука, агропромисловий комплекс тощо.

Угоди на територіальному рівні регулюють норми соціального захисту найманих працівників підприємств, включають вищі порівняно з Генеральною угодою соціальні гарантії, компенсації, пільги.

Порядок ведення переговорів і укладення угод подібний до порядку укладення колективних договорів. Варто проте зауважити, що у разі недосягнення згоди у спільному представницькому органі, угода вважається укладеною, якщо її підписали представники профспілок чи їх об'єднань або інші уповноважені трудовим колективом на представництво органів, до яких входить більше половини найманих працівників держави, галузі, території. Угода підписується уповноваженими представниками сторін не пізніше десяти днів після завершення колективних переговорів. Положення генеральної, галузевої, регіональної угод діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду.

Галузеві та територіальні угоди підлягають повідомній реєстрації у Міністерстві праці та соціальної політики України. Сторони, що уклали угоду, повинні інформувати громадян через засоби масової інформації про зміни угоди та хід її реалізації.