Лекція 11. Охорона здоров’я працівників на виробництві.

2. Поняття охорони здоров'я на виробництві та її правове забезпечення.

Право кожної людини на належні, безпечні та здорові умови праці - конституційне право, встановлене ст. 43 Конституції України. Окрім цього, Конституція закріпила право людини на охорону здоров'я (ст. 49).

Відповідно до ст. 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні й культурні права, держави, які беруть участь у цьому Пакті, мають визнати право кожного на справедливі та сприятливі умови праці, умови роботи, що відповідають вимогам безпеки та гігієни.

За часів УРСР було ратифіковано значну кількість конвенцій МОП з питань мінімального віку допуску дітей та підлітків до різного роду робіт, медичних оглядів працівників, обмеження нічної праці підлітків та жінок, застосування праці жінок на підземних роботах у шахтах, про гігієну в торгівлі тощо. Натомість не ратифіковано конвенції, які мають загальний характер у питаннях охорони праці: № 155 про безпеку, гігієну та виробниче середовище (1981 р.); № 184 про безпеку та гігієну праці у сільському господарстві (2001 р.); № 176 про безпеку та гігієну праці на шахтах (1995 р.); № 161 про служби гігієни праці (1985 р.) тощо.

На 95-й щорічній сесії Міжнародної конференції праці було прийнято нову рамочну Конвенцію № 187 про основи, що сприяють безпеці та гігієні праці (2006 p.) (Promotional Framework Conventional or Occupational Safety and Health) і відповідну Рекомендацію № 197. За оцінками МОП щодня в результаті пов'язаних з трудовою діяльністю нещасних випадків і захворювань у світі гинуть 6 тис. працівників. Нові заходи мають забезпечити поширення "культури охорони праці, спираючись на профілактику". Питання охорони праці мають бути висунуті в число національних пріоритетів. Ухвалені заходи були засновані на Глобальній стратегії МОП у сфері охорони праці, прийнятої на сесії Міжнародної конференції праці.

При ратифікації Європейської соціальної хартії (переглянутої) взято зобов'язання з виконання положень ст. З "Право на безпечні та здорові умови праці".

Кодекс законів про працю України закріплює право на здорові та безпечні умови праці (ст.2), ст. в Основ законодавства України про охорону здоров'я встановлює право на охорону здоров'я, що передбачає серед інших право на безпечні й здорові умови праці.

У широкому значенні під охороною праці розуміється сукупність правових норм, що охоплюють увесь комплекс питань застосування праці й належних до різних інститутів трудового права (трудового договору, робочого часу і часу відпочинку та ін.). До них належать норми, які забороняють необґрунтовану відмову в прийнятті на роботу, обмежують переведення та звільнення працівників, встановлюють граничну тривалість робочого часу, регламентують час відпочинку, та багато інших, спрямованих на створення сприятливих загальних умов трудової діяльності (Советское трудовое право: Учебник / Под ред. А.С. Пашкова, О.В. Смирнова. - М.: Юрид. лит., 1988. - С. 446). Л.О. Сироватська під охороною праці в широкому значенні розуміє трудове право загалом, оскільки всі його норми спрямовані на захист інтересів усіх працюючих (Сыроватская Л.А. Трудовое право: Учебник. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Юристі, 1998. - С. 252). У вузькому значенні термін "охорона праці" традиційно застосовується для позначення системи заходів щодо забезпечення для працівників здорових та безпечних умов праці на виробництві.

Вимоги з охорони здоров'я часто не дотримуються підприємствами різних організаційно-правових форм, які використовують працю найманих працівників. Чимало керівників підприємств безвідповідально ставляться до обов'язків щодо створення здорових і безпечних умов праці, часто розглядають ці питання як другорядні. Про порушення охорони праці свідчать дані Держкомстату України. Станом на початок 2006 р. в умовах, які не відповідають санітарно-гігієнічним нормам, було зайнято майже 1,6 млн працівників, або 27,4 % від їх облікової чисельності, що на 12 % більше, ніж у 1990 р. На багатьох підприємствах 50-70 і більше відсотків основних виробничих фондів експлуатуються з істотними відхиленнями від вимог безпеки, що створює потенційну загрозу для працюючих. Залишається високим рівень виробничого травматизму, особливо зі смертельним наслідком, який у 3-5 разів перевищує відповідні показники західних країн. Водночас набули масового характеру факти приховування виробничих травм від розслідування та обліку, безпідставного звинувачення потерпілих у виникненні нещасних випадків і віднесення значної кількості цих випадків до не пов'язаних з виробництвом.

Погіршення умов праці, незадовільне забезпечення працівників багатьох підприємств засобами індивідуального й колективного захисту (лише на 50-60 % від установлених норм) призвели до того, що останнім часом в Україні щорічно реєструється по 4,5-5,5 % випадків профзахворювань у розрахунку на 10 тис. працюючих проти 1,2 % у 1999 р.

У постанові Президії Федерації профспілок України від 6 липня 2006 р. № П-5-2, присвяченій питанням стану умов, безпеки праці, рівню виробничого травматизму й професійної захворюваності в країні, зазначається, що таке становище переважно є наслідком залишкового принципу фінансування профілактичних заходів з охорони праці як на виробничому, так і на регіональному, галузевому, державному рівнях управління економікою. Адже уряд після 1992 р. жодного разу не забезпечив виконання вимог ст. 19 Закону України "Про охорону праці" щодо виділення окремим рядком бюджетних коштів на профілактичні заходи з охорони праці, що позбавило цю сферу стабільного джерела фінансування. Більше того, незважаючи на заперечення профспілок, Кабінет Міністрів України домігся від Верховної Ради України зупинення дії цих норм законодавства. Тому не випадково не виконується значна кількість заходів Національної (загальнодержавної), галузевих і регіональних програм з питань охорони праці, а також відповідних розділів генеральної, галузевих, регіональних угод та колективних договорів.

Дії Уряду щодо реалізації державної політики в сфері охорони праці, визначеної чинним базовим Законом, не є послідовними. Численні реорганізації органів державного нагляду за охороною праці призвели до істотної руйнації системи нагляду, втрати значної частини кваліфікованих кадрів, і в результаті - самоусунення цих органів від належного виконання функції комплексного управління охороною праці на державному рівні.

Станом на 1 січня 2007 р. Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань проводить страхові виплати 319 тис. потерпілим (членам їхніх сімей), які постраждали на виробництві. Зокрема, одноразову допомогу було виплачено 16 090 потерпілим. Розмір одноразової допомоги в середньому на одного потерпілого за 2006 р. становив 15,2 тис. грн. Щомісячну страхову виплату одержували 298, 5 тис. потерпілих. У 2006 р. 1763 сім'ям було виплачено одноразову допомогу в разі смерті потерпілого. Всього з бюджету Фонду в 2006 р. потерпілим було виплачено 1905, 2 млн грн, що на 30,2 % більше ніж у 2005 р. Найбільша частка загальної суми страхових виплат в Україні за 2006 р. припадає на шахтарські регіони, а саме:

Донецьку область - 40,6 %, Луганську - 16,8, Дніпропетровську - 16,4, Львівську - 5,5 % (Праця і зарплата. - 2007. - № 8 (лютий). - С. 2).

Такий стан охорони здоров'я на виробництві пояснюється передусім складним економічним становищем держави, а також іншими об'єктивними і суб'єктивними причинами, які полягають у зносі основних виробничих фондів, у тому, що немає зацікавленості власників у поліпшенні умов і безпеки праці, в некомпетентності персоналу в питаннях охорони праці, в низькій трудовій і технологічній дисципліні, в недостатній ролі органів нагляду і контролю за дотриманням законодавства про працю й охорону здоров'я у процесі праці.

У щорічній доповіді Уповноваженого з прав людини Н. Карпачової наводяться дані, які свідчать, що в умовах, які не відповідають санітарно-гігієнічним нормам, працює понад 3,3 млн осіб, у томі числі один мільйон жінок, при цьому забезпеченість засобами індивідуального захисту не перевищує 40-50 %, а щорічні виплати на відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю працівників, становлять 40 млн (Карпчова Н. Стан дотримання і захисту прав і свобод людини в Україні: Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради з прав людини - К., 2000. - С. 276).

З 1 квітня 2001 р. в Україні почав діяти Фонд соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань України. На 1 липня 2001 р. було зареєстровано 256 тис. потерпілих на підприємствах та членів їхніх сімей.

В Основних напрямах соціальної політики на період до 2004 року йдеться про необхідність реформування системи охорони праці, основною метою якої є істотне зниження рівня виробничого травматизму і професійних захворювань, зменшення чинників шкідливого впливу на організм працюючих і вивільнення працівників з шкідливих і важких умов праці.

Кабінет Міністрів України постановою від 10 жовтня 2001 р. № 1320 затвердив Національну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2001-2005 роки. Головною метою цієї програми є реалізація заходів загальнодержавного значення щодо створення належних, безпечних і здорових умов праці на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності (далі - підприємства) шляхом виконання конкретних завдань з організаційного, матеріально-технічного, наукового та нормативно-правового забезпечення їхньої діяльності у сфері охорони праці, подальшого вдосконалення системи державного управління та нагляду за охороною праці.

У Національній програмі зазначається, що реалізація права працівників на належні, безпечні та здорові умови праці не забезпечується повною мірою. Відсутність відповідних нормативно-правових актів щодо охорони праці на підприємствах, випадковий добір кадрів, стійка тенденція до зменшення коштів для забезпечення належних, безпечних і здорових умов праці - це основні причини, які не дають змоги істотно знизити рівень виробничого травматизму і професійної захворюваності. Так, у 1999 р. в цілому по Україні було травмовано на виробництві 39 844 особи, з них 1388 - зі смертельним наслідком, у 2000 р. травмовано 34 556 осіб, з них 1325 - зі смертельним наслідком. Рівень професійної захворюваності залишається досить високим, при цьому переважають захворювання пилової та хімічної етіології, опорно-рухового апарату, віброшумова патологія. Найбільшу кількість постраждалих зареєстровано на підприємствах вугільної, металургійної, машинобудівної, хімічної промисловості, а також у будівництві та сільському господарстві.

Найбільш негативно позначаються на стані охорони праці такі чинники: незадовільні умови праці на виробництві; недостатнє забезпечення працюючих засобами індивідуального та колективного захисту; недостатній рівень підготовки працюючих та фахівців з питань охорони праці; відсутність впровадження в необхідному обсязі науково-технічних розробок у сфері охорони праці; недостатня організація роботи з інформаційного забезпечення охорони праці.

Національна програма передбачає комплексне розв'язання проблем охорони праці, забезпечення пріоритету здоров'я працівників, їх соціального захисту, створення належних, безпечних і здорових умов праці на виробництві. Концептуальні положення щодо поліпшення стану охорони праці ґрунтуються на аналізі сучасних тенденцій науково-технічного прогресу, проблем охорони праці, а також змін у системі державного управління.

Основними завданнями Національної програми є такі: усунення шкідливих і небезпечних факторів на робочих місцях; створення засобів діагностики устаткування та запобігання аваріям на об'єктах підвищеної небезпеки, засобів та систем колективного захисту працівників; здійснення заходів із захисту людей від ураження електричним струмом, шумових, вібраційних та інших навантажень; удосконалення нормативно-правової бази з питань охорони праці; розв'язання проблем медицини праці; інформаційне забезпечення органів державної влади та населення з питань охорони праці. Виконання визначених завдань сприятиме поліпшенню стану охорони праці, а також зменшенню кількості аварій, нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Передбачені програмою заходи спрямовано на поступове приведення національного законодавства у відповідність до актів законодавства ЄС.

Кабінет Міністрів України своїм розпорядженням від 21 серпня 2001 р. № 391 -р затвердив комплексні заходи профілактики травматизму невиробничого характеру на 2001-2005 рр. Серед іншого було рекомендовано роботодавцям та профспілкам передбачати в колективних договорах і угодах усіх рівнів вирішення найважливіших питань запобігання травматизму невиробничого характеру і забезпечити безумовне виконання заходів, розроблених комісіями з розслідування групових нещасних випадків невиробничого характеру.

Нині загальну функцію державного нагляду в сфері охорони праці здійснює центральний орган виконавчої влади - Державний комітет України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду, який створений постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2006 р. № 1195 і діє на підставі Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 р. № 1640. Державний комітет України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду (Держгірпромнагляд) є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з промислової безпеки, охорони праці, державного гірничого нагляду та державного регулювання у сфері безпечного поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. На Держгірпромнагляд серед іншого покладено завдання організації та здійснення державного нагляду за додержанням законів та інших нормативно-правових актів з питань охорони праці в частині промислової безпеки, безпечного ведення робіт юридичними та фізичними особами, які відповідно до законодавства використовують найману працю.

Найважливіші норми щодо охорони здоров'я працівників на виробництві закріплені в Законі України "Про охорону праці", у трьох главах КЗпП (глава XI "Охорона праці", глава XII "Праця жінок", глава ХНІ "Праця молоді"), а також у підзаконних актах - положеннях, правилах, інструкціях, актах соціального партнерства, локальних нормативно-правових актах.

В Україні упроваджено нову систему соціального захисту працівників від нещасних випадків. З 1 квітня 2001 р. набрав чинності Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку і професійного захворювання".