Лекція-7.Оплата праці. Нормування праці. Тарифна система.

5. Право працівника на оплату праці та його захист.

о підприємств неухильно зростає. За останні 6 років кількість підприємств, щодо яких відкрито провадження у справі про банкрутство, становить понад 58 тис. (Павлюк О. Банкрутство підприємств: стан і проблеми // Профспілкові вісті. - 2007. - № 2. - 26 січня).

Відносини щодо забезпечення вимог із виплати заробітної плати на таких підприємствах регулюються Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України від 30 червня 1999 р. № 784-XIV) (зі змінами). Ст. 31 цього Закону визначає черговість задоволення вимог кредиторів. За рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута, окрім вимог, забезпечених заставою, насамперед задовольняються вимоги щодо виплати заборгованості з заробітної плати за три місяці роботи, що передують порушенню справи про банкрутство чи припиненню трудових відносин у разі звільнення працівника до порушення зазначеної справи, грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, право на які виникло протягом двох років, відпрацьованих до порушення справи про банкрутство чи припинення трудових відносин, інших коштів, належних працівникам у зв'язку з оплачуваною відсутністю на роботі (оплата часу простою не з вини працівника, гарантії на час виконання державних або громадських обов'язків, гарантії та компенсації при службових відрядженнях, гарантії для працівників, що направляються для підвищення кваліфікації, гарантії для донорів, гарантії для працівників, що направляються на обстеження до медичного закладу, соціальні виплати у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності за рахунок коштів підприємства тощо), право на які виникло протягом трьох останніх місяців до порушення справи про банкрутство чи припинення трудових відносин, а також вихідної допомоги, належної працівникам у зв'язку з припиненням трудових відносин, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі (пп. "б" п. 1 ч. 1 ст. 31 в редакції Закону від 31 травня 2005 р. № 2597-ІУ).

Великою проблемою є стягнення коштів, особливо з державних підприємств. Державні виконавці у своїй діяльності обмежені. Згідно із Законом "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" від 26 грудня 2001 р. забороняється арештовувати будь-яке майно на підприємстві, де 25 % належить державі. А таких боржників чимало. Найбільше їх серед металургійних заводів, шахт тощо. Окрім того, в Україні не створено певної служби, яка б допомагала державним виконавцям вилучати майно. В Росії, приміром, діють підрозділи силової структури, так звані судові пристави. Вони забезпечують виконання рішення суду при арешті.

Для створення додаткових гарантій захисту права працівників на одержання заробітної плати Законом України від 11 липня 2001 р. № 2620-ІП виділено групу трудових спорів і встановлено для них інший, ніж для інших трудових спорів, строк позовної давності. Якщо для звернення працівників стосовно розгляду трудових спорів до комісії у трудових спорах і до суду законодавством передбачено, за загальним правилом, тримісячний строк, то у спорах про виплату належної працівникові заробітної плати і у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право на звернення без обмеження будь-яким строком.

Згаданим Законом унесено відповідні зміни до ст. 226 та 233 КЗпП.

Відповідно до ст. 36 Закону України "Про оплату праці" за порушення законодавства про оплату праці винні посадові особи притягуються до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної, кримінальної відповідальності. За невиконання підприємством зобов'язань щодо виплати зарплати працівникам, недотримання графіка погашення заборгованості з зарплати керівник державного підприємства може бути звільнений з посади з достроковим розірванням контракту.

Законом України від 21 вересня 2000 р. № 1979-ІП було внесено зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення в напрямку посилення відповідальності за порушення трудового законодавства, у тому числі й порушення строків виплати заробітної плати. Ст. 41 КпАП передбачає накладення штрафу в розмірі від 15 до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, яким надано право прийняття на роботу, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності.

Кримінальний кодекс України, прийнятий 5 квітня 2001 р. і уведений у дію з 1 вересня 2001 р., у статті 175 містить склад злочину "Невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії або іншої установленої законом виплати громадянам більше ніж на один місяць, здійснена умисно керівником підприємства, установи або організації незалежно від форми власності". Такий злочин карається штрафом від 100 до 300 неоподатковуваних мінімумів громадян або позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до п'яти років, або виправними роботами на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Ті самі діяння, якщо вони були скоєні внаслідок нецільового використання коштів, призначених для виплати заробітної плати, стипендії, пенсії та інших установлених законом виплат, караються штрафом від 500 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням свободи на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо до притягнення до кримінальної відповідальності нею здійснено виплату заробітної плати, стипендії, пенсії або іншої установленої законом виплати громадянам.

Порушення або невиконання зобов'язань за колективним договором особами, які представляють власників або уповноважених ними органів, тягне адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 41-2 КпАП).

При звільненні працівника виплата всіх сум, які належать йому від підприємства, провадиться в день звільнення. Якщо працівник не працював у день звільнення, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. При виникненні спору в усякому випадку має бути виплачена неоспорювана частина зарплати.

Згідно зі ст. 117 КЗпП власник підприємства повинен виплатити звільненому працівникові його середній заробіток за весь час затримки зарплати з вини власника по день фактичного розрахунку.